Юлия Илюха - Східний синдром

Свою злість він вимістив на ній у ліжку, знову вимагаючи беззаперечної покори та навмисне завдаючи болю. Тані здалось, що ці тортури тривали нескінченно довго — від випитого йому ніяк не вдавалось завершити справу, тож він скаженів ще більше. Коли він відключився, Таня довго стояла під душем, змиваючи наругу, а потім мастила синці та укуси маззю «Спасатель», щоб вгамувати бодай біль від них.

Відтоді її життя щодень дедалі більше перетворювалося на пекло. Як циркова ведмедиця під час вистави, що змушена підкорятися мучителю-дресирувальнику, вона слухняно усміхалася і демонструвала любов до чоловіка. На людях Сергій теж був таким люблячим і турботливим, що хоч до рани прикладай. Але коли вони залишалися наодинці, все змінювалося. Він катував її не тільки фізично, а й морально — постійно втовкмачував, що без нього вона порожнє місце, одноразовий посуд, яким інший би скористався і викинув, а він підібрав, вимив, залишив собі — на щось та й згодиться. Наче загіпнотизована його владою над нею, Таня й сама починала в це вірити. Хто вона, ким хоче бути надалі — донькою алкоголічки чи дружиною офіцера? Вона — це тінь за спиною чоловіка, яка не має своєї думки та власних бажань, а лише бездумно підкоряється йому, бо той — її благодійник, якому вона має бути вдячна за все до кінця свого безцільного існування.

Сергій контролював усі її витрати й маршрути, перевіряв список вхідних на мобільному, фанатично ревнував до будь-якого чоловіка, який випадково затримував на Тані погляд довше двох секунд. Вона ненавиділа рідкісні спільні виходи «у світ», які неодмінно оберталися для неї поламаними ребрами та сильними головними болями — Сергій бив акуратно, не залишаючи синців там, де їх могли б побачити сторонні. У неї не було подруг, з якими можна було б поділитися своїм болем, а якби й були, то все одно вона б не наважилась це зробити, бо злі язики неодмінно донесли б чоловікові, про що вона пащекує. Комета, якій спершу Таня пробувала розповідати про свої негаразди, відмахнулася від неї, як слон від набридливого москіта, — мовляв, я тобі вже все сказала ще тоді, коли ти ні сіло ні впало приперлася вночі без запрошення.

У постійному страху та відчутті власної нікчемності повільною черепахою проповзли десять років шлюбу. Сергій дослужився до полковника, отримав трикімнатну квартиру в новобудові (за сприяння батька, звісно) та кілька нових медальок на груди. Здавалося б, не життя, а казка про Попелюшку. Дітей Сергій так само не хотів, і Таня цілими днями скніла в чотирьох стінах — створювала затишок, хоча чоловік постійно нарікав, що своїм повсякчас кислим виразом обличчя вона псує йому апетит. Вона навчилася з півпогляду вгадувати його настрій, аби вчасно догодити або, навпаки, сховатися десь у віддаленому кутку, поки він перебіситься. Про розлучення Таня вже навіть не замислювалася, звикла існувати так, у ролі бранки, жертви, яка не несе відповідальності навіть за власне життя.

Поштовхом для неї став фільм. Старий, ще дев’яносто першого року випуску, і Таня дивувалася, чому ж вона не подивилась його раніше, десять років тому. Головна героїня у виконанні кучерявої Джулії Робертс довгі роки жила з чоловіком-психопатом, але все ж знайшла в собі сили й наважилась на втечу. Таня дивилася в телевізор, де калейдоскопом миготіли кадри, і плакала, впізнаючи себе та свою історію. Щось клацнуло в неї всередині, тумблер пере­мкнув програму, і життя потекло в зворотний бік. Звідкілясь проклюнулася ще непевна, як перший пролісок із-під снігу, але вже невідворотна впевненість у собі та своїх силах, яку довгі десять років намагалися у неї відібрати, заглушити, наче хвилю радіо Бі-бі-сі за радянських часів.

Тепер у Тані з’явилася мета — втекти. Байдуже куди, аби бути подалі від Сергія. Вона знала, що він її нізащо не відпустить, а якщо знайде — живою не залишить. Він так і сказав їй колись: «Надумаєш від мене злиняти — приб’ю. Будеш або моєю, або мертвою». Нічого, вона буде хитрішою. Спланує все, витратить на підготовку стільки часу, скільки буде треба, щоб зникнути назавжди з його радарів, розчинитися у світі, в якому неодмінно знайдеться місце навіть для такої безхребетної слабачки, як вона. Наче улеслива Даліла в руках дужого Самсона, Таня відтепер виконувала всі Сергієві забаганки, терпіла його садистські експерименти в ліжку, аби лише домогтися свого. Вона хотіла піти працювати. Аби вмовити чоловіка, їй знадобилося півроку — врешті-решт Сергій, приємно здивований її покірністю, погодився, але роботу підібрав їй сам.