Ник Ремени - Святі і грішні

Пили довго й захоплено. Микола Антонович намагався тримати в рамках свого непутящого шофера Івана. Той дістався йому у «спадок» від колишнього секретаря. Спочатку молодий хлопець не зловживав спиртним. Микола Антонович не ховався від нього, посвячував у любовні таємниці, а про випивки і говорити нема чого. Іван розслабився, випивав за кермом. А одного разу відключився.

Перший дуже образився. Не вистачало ще водія-алкоголіка. Викликав його. Пригрозив розрахунком.

— Хочеш розрахувати!? Будь ласка! Про твої пригоди не тільки в місті, в усьому районі дізнаються.

— Не дізнаються, відправимо тебе на рік на примусове лікування. Подумати над своєю поведінкою.

Крута розмова на деякий час допомогла. Іван старався з усіх сил триматися. Але Клоков боявся нахабного і ненадійного водія.

Того вечора велів не наливати Івану, не підпускати до столу. Потім втратив контроль. Іван дістався до спиртного. Клоков теж був важкий. Йому не хотілося сідати за кермо, хоча нікого не боявся, вірив, що доїде додому. У якому б стані не знаходився, завжди ставив машину в гараж. На ній — ні подряпини, ні разу не потрапляла в аварію.

Перший секретар порядком засмутився. Шофер відключився, потрібно в нетверезому стані крутити баранку. Виручив Биконов. Мав водійське посвідчення і щільну фігуру. Його однією-двома пляшками не зломили. Запропонував послуги секретарю.

Микола Антонович хотів відмовитися від пропозиції інструктора. Цього йому ще не вистачало. Але подумав, що той все бачив і знає, виглядає не дуже п'яним. Нехай довезе.

Биконов відправив Івана на заднє сидіння, сів за кермо. Клоков — поруч з ним. Прикинувся, що спить, а сам спостерігав за Биконовим. За його впевненим поглядом сірих очей, зібраністю, зосередженістю.

Машина не виляла з боку в бік, припинялася на вибоїнах. Перший остаточно заспокоївся. Цей хлопець не підведе. Усвідомлює відповідальність. Повернувся на заднє сидіння, де хропів здоровий молодий чоловік і подумав: «Звідки він взявся на мою голову. Чмо нестрижене».

Биконов розвіз секретаря і шофера по домівках, поставив машину в гараж.

З тих пір Микола Антонович майже постійно брав із собою Биконова, коли мало бути «шосте» питання. З інструктора перевів завідувачем оргвідділом, провідним в райкомі. Ось і зараз попередив, що бере в поїздку по району. У неофіційній бесіді уточнив обстановку. Райвиконком отримав перехідний червоний прапор. Микола Другий ставить могорич.

Порадилися, чи брати Івана, і вирішили: про всяк випадок — треба.

Перед тим, як приїхати на місце зустрічі, УАЗик Першого порядком поколесив по району. Люди працювали стабільно і звично, кожен займався своєю справою. Але в сім'ї не без виродка. Хтось щось намагався поцупити додому з колгоспного поля або ферми, хто вже язиком не ворочав, незважаючи на зону тверезості. Їх наздоганяла караюча рука секретаря. На цьому багато в чому трималася дисципліна в районі.

Перед Першим винувато звітували агрономи і зоотехніки, бригадири і завідуючі фермами, керівники господарств. Биконов, до того ж, зустрічався з секретарями парткомів і бюро.

У господарствах йшла заготівля кормів, худоба знаходилася в літніх таборах. Це був найвідповідальніший період в отриманні високих надоїв молока і приростів тварин. Доля планів з продажу тваринницької продукції вирішувалася саме в ці літні дні. Тому хлібороби не повинні втрачати жодної хвилини.

На їхнє щастя, стояли спекотні дні. Лише іноді, і то на нетривалий час, небо хмурилось, земля покривалася живлющою вологою. Йшли проливні дощі.

Такого року Клоков не пам'ятав давно. Травень видався дощовим. Всі культури пішли в ріст, заколосились зернові, тяглися до сонця листя цукрових буряків, які з кожним днем набирали вагу, радували око хліборобів. Весь район, починаючи від найвіддаленішого села і закінчуючи містом, жив єдиними турботами — сільським господарством. Це об'єднувало і рядового скотаря, і секретаря райкому.

Коли сонце наблизилось до горизонту, заїхали в колгосп «Ювілейний» до Валерія Івановича Скотника. Той проводив нараду з механізаторами. Потім зголосився показати поле пшениці. Пересів у машину райкомівських працівників, не приховуючи гордості, розповідав про види на врожай. Його темно-карі очі світилися радістю.

— Центнерів п'ятдесят на коло отримаємо, — хвалився секретарю.

Клокову було приємно слухати такі розмови. Не помилився він, що розігнав старих голів, дав дорогу молодим. Взяти хоча б Скотника. Нещодавно обрали керівником. Намагається нічого не упустити, повернути господарство на колишні рубежі. Адже саме в колгоспі «Ювілейний» Клоков о десятій ранку застав керівника, який спав у шкільному саду. Йому підказали колгоспники. Мовляв, з ранку готовий голова.