Алекс Грей (Нижегородов) - Політ завдовжки в життя

— Про що задумались? — від несподіванки я мало не підстрибнув на місці. Це був Нік. Звідки він взявся і як мене знайшов, я й гадки не мав. Але доводилося змиритися з тим, що він тепер буде поруч, поки ми не прилетимо на місце.

— Вам щось замовити? — намагаючись приховати своє невдоволення, запитав я.

— Так, мені шампанського, будь ласка. — він засміявся, і мені якось стало веселіше. А, може і добре, що він з'явився, не так сумно буде, та й від спогадів трохи можна буде відпочити. — Та не переживайте, шампанського поки вистачить, я вже латте замовив. Після шампанського дуже добре допомагає, тим паче, Ви вже і виспатися встигли. — він знову засміявся і без запрошення приземлився на стілець за моїм столиком. — Так про що замислилися? Ви такий серйозний сиділи, що я не одразу Вас впізнав. А впізнав я Вас лише по футляру скрипки. Ви завжди з ним ходите?

— Так, — відповів я. — Завжди і всюди.

— Навіть, пардон, в сортир ви разом ходите? — Нік засміявся, і я посміхнувся йому у відповідь.

— Та вже досить Вам приколюватись! Просто ця скрипка мені дійсно дорога. Мало того, що вона вартує величезних грошей, так вона мені дорога ще й тому, що це була моя перша справжня скрипка. І вона завжди приносила мені удачу.

— А це не та, що була у Вашої Марини? — запитав він.

— Ні, не та. Ту вона ніколи нікому не віддасть. Це ж сімейна реліквія. Але ця скрипка теж дуже добра. — нам принесли латте. І від одного цього аромату я почав просипатись. — Слухайте, — згадав я, — так Ви ж не любите каву.

— Та це Вам, а мені ось, — в цей час офіціантка поставила на стіл чайничок з чаєм. — Ви ж не проти кави? Я знаю, що вся богема тільки і п'є каву. Смачного.

— Дякую, і Вам того ж. — відповів я і знову згадав наші вечірні чаювання з Мариною. Знову ці спогади. Я був не проти спогадів, але зараз хотілося трохи переключитися на щось інше. — Ви, ось письменник, блогер, як зараз модно говорити, у Вас, напевно, є в запасі якась цікава історія. Може, розповісте?

– Історія, кажите? Мені Ваша історія більше подобається, Ви ж мені її розповісте до кінця, я сподіваюся?

— Ну, звичайно, розповім, але пізніше, зараз Ви розкажіть щось.

— А Ви запитайте, я і розповім.

— Ну, ми ж не на допиті і не на іспиті, я не буду питати, Ви самі придумайте щось цікаве. — сказав я, відпиваючи з чашки каву. — Будь що, щось романтичне, з життя.

— З життя, кажете. Ну, гаразд, з життя в мене є кілька кумедних історій. Ось Ви що в своїй дружині цінуєте? Точніше, навіть не так. За які заслуги ваша дружина отримала право стати вашою дружиною. Тільки не кажіть мені про чисту і велику любов, я не люблю таких визначень. Адже було в ній щось таке, за що Ви з нею зв'язали своє життя. Адже було ж, по-любому.

— Ну, звичайно, було, так і є зараз, а до чого Ви питаєте? — запитав я.

— До чого питаю? Зараз зрозумієте. Я ось зі своєю пов'язав своє життя через одну дуже цікаву історію. Давно це було, ми щойно закінчили університет журналістики, були молоді і шукали пригод. У мене була дівчина, з якою ми познайомилися ще на вступних іспитах, і з тих пір були постійно разом. Нам було добре і комфортно вдвох. Ми планували спільне життя і вирішили одружитися одразу після закінчення університету. З нами на потоці навчалася одна студентка, звали її Майла, і була вона з однієї дуже маленької країни Кото. Вся ця країна — всього лише один маленький острів в океані. І ось, після закінчення університету вона запрошує нас до себе в гості, на цей острів. А країна ця, Кото, була з нами дуже дружня, і туди, на відміну від інших тропічних островів, не потрібно було віз. Ну, ми приїхали в аеропорт, а там нас чекав уже літак. Майла сказала тоді, що з квитками питання вирішене і щоб ми не переживали. З паспортами вона нам, теж допомогла, а як, я не знав тоді. І ми летіли на острів в океані святкувати закінчення університету. Острів виявився просто казковим, з пальмами, папуасами, кокосами і яскравими папугами. А батько Майли виявився ніким іншим, як прем'єр-міністром Кото. Ну і як потім з'ясувалося, ми летіли на його особистому літаку. У моєму житті не було нічого кращого, ніж ті два тижні, проведені на цьому острові.

Ми просто нічого не робили, відпочивали і розслаблялися, купалися в океані, годинами не вилазили з басейну, пили різноманітні екзотичні коктейлі та вина. Ми просто круто проводили час. І якось так вийшло, що я дуже зблизився з Майлою. І, не дивлячись на те, що практично завжди поруч була моя кохана, без п'яти хвилин дружина, я нічого не міг вдіяти з тією пристрастю, яку в мені розбудила Майла. Дивно, що ми п'ять років провчилися на одному потоці, і я не звернув на неї жодної уваги. Ми спілкувалися, зустрічалися на вечірках і на колоквіумах. Але саме пристрасть вона розбудила в мені у себе на батьківщині. Події так стрімко розвивалися, що ми перейшли ту точку неповернення, ту межу, після якої вже не було шляху назад. Ми любили один одного дико і пристрасно. Я вже не звертав уваги на свою наречену, звали її, між іншим, Оленою. З Майлою ми перестали ховатися і соромитися. І одного разу, коли батько Майли запросив нас до себе на прощальну вечерю напередодні відльоту, я остаточно втратив над собою контроль і зробив Майлі пропозицію, а у її батька попросив благословіння. Він не відповів нічого, просто сказав, що не треба квапити час, що у них на острові є звичай. Треба після пропозиції почекати місяць один без одного, а потім він знову мене запросить в гості, і ми вирішимо все остаточно, в залежності від того, в який бік хитнеться чаша терезів наших почуттів. На цьому і зупинились. Місяць я чекати, звичайно, не хотів, але вибору в мене не було. Нас знову відправили на батьківщину приватним літаком. Ми кожен день з Майлою телефонували один одному. У ті часи це було дорогим задоволенням, але я знаходив кошти і можливості, щоб хоч хвилину поговорити зі своєю коханою. З Оленою відносини у нас зіпсувалися остаточно, точніше, мене до неї не тягнуло, а вона без істерики просто повідомила мені, що я все одно буду з нею, і що я цей вибір зроблю сам і добровільно. Дні тяглися неймовірно повільно. Мені здавалося, що цей місяць не закінчиться ніколи. Одного разу ми сиділи з Оленою в кафе, намагалися базікати ні про що, але це у нас погано виходило. І тут вона сказала: «Слухай, а ти хоч знаєш, що у неї є наречений, і батько цього нареченого дуже впливова людина, може тобі щось і відрізати». Я тільки посміхнувся і нічого не відповів. Потім я провів Олену додому, і вона запросила мене на чай. «Ти не бійся, я не буду до тебе приставати, якщо ти цього не хочеш, просто посидимо, як раніше, а то полетиш на свій острів, і ми ніколи не побачимось». І я погодився. Ми знову сиділи і розмовляли. Цього разу вона намагалася мене переконати і відрадити від цієї моєї божевільної витівки. Все згадувала про нареченого Майли. «А ти звідки про її нареченого знаєш?» — запитав її я. І вона розповіла, що під час візиту на острів познайомилася з одним генералом, який на неї поклав око, він і виявився батьком нареченого. Все вірно, я настільки був захоплений Майлою, що не помічав ані генералів, ані своїх друзів. Тоді Олена взяла трубку телефону і сказала: «Не віриш, тоді я зроблю один дзвінок, а ти слухай уважно». І вона набрала номер. Після декількох секунд очікування виклику вона заговорила французькою мовою. Французька не була нашою основною мовою, тому я нічого тоді не зрозумів. Вона мило при цьому посміхнулася. Не знаю, що їй сказали у відповідь, та я й не був особливо впевнений в тому, що їй на тому кінці дроту взагалі хтось щось відповів, але вона просто сяяла. Потім поклала слухавку і мовила: «Все нормально, не переживай, ніякого весілля у вас не буде, я тобі точно кажу». Я тоді подумав, ну як вона може нам перешкодити? Тому тоді я не сприйняв її слова всерйоз.