Максим Кидрук - Доки світло не згасне назавжди

А 15 серпня 1998-го народилася Інді. Аміна наполягала на простішому імені, та Григір вирішив, що дівчинку, яка з’явилася на світ у день незалежності Індійської республіки, слід назвати тільки Індією. Аміна пізніше жартувала: добре, що донька не народилася на день взяття Бастилії. У травні 1999-го, за два дні до вильоту в чергове відрядження, Григір дізнався, що його батько помер від інсульту, – старий не дожив рік до пенсії, – і до Індії Григір більше не повернувся. У Рівному лишилася трикімнатна квартира, тож Статники, позаяк у Маріуполі власного житла не мали, перебралися на захід. Григір пішов працювати начальником зміни на «Рівнеазот», 2002-го світ уперше побачила Рута, і якийсь час усе було добре – ну, як у всіх, – аж поки в грудні 2010-го, на другий день після свого вісімнадцятиріччя, не загинув Дем’ян.

Хлопець розбився на машині, яку з нагоди повноліття презентував йому батько. То була старезна чортопхайка «тойота», в якій про «тойоту» нагадували лише кузов і частина двигуна, проте машина була на ходу і, судячи з усього, мала непогані шанси протриматися, доки Дем’ян не заробив би на кращу. В неділю, 5 грудня, хлопець захотів похвалитися батьковим подарунком і з двома друзями вирушив кататися об’їзною. Дорога підмерзла, за Колоденкою Дем’ян не впорався з керуванням, і машина скотилася в кювет. Двоє його друзів, яким вистачило клепки пристебнутися, відбулися подряпинами. Дем’ян, який вважав, що пас безпеки – для шмаркачів, вилетів через лобове скло та розбився на смерть.

Подорослішавши, Рута часто думала – і це були дивні думки, – що якби її брат загинув інакше, скажімо, не на подарованій Григором машині, або якби аварія сталася на кілька років пізніше, може, все обернулося б не так. Григір запив не відразу, десь за місяць після похорону, та й запоєм те, що з ним відбувалося, назвати було важко. Чоловік не набирався, завжди знав міру, проте пив із убивчою регулярністю: чарка горілки за сніданком, келих пива під час обідньої перерви, дві чарки горілки перед сном. Він навіть не намагався забутися, алкоголь правив йому за щось на кшталт мастила, яке давало змогу не заіржавіти та допомагало нехай на автоматі, але рухатися. Ночами Григір погано спав, удень розтуляв рота лише в разі крайньої потреби, на доньок не зважав узагалі: Індія могла щось запитати за столом, а він навіть не дивився в її бік.

За якийсь час Григір узяв за звичку йти кудись із дому у вихідні. Зникав на весь день і повертався поночі, невідь-звідки приносячи купу релігійних книг: «Небеса на землі», «Шляхи християнського життя», «Наодинці з Богом». Спливло трохи часу, доки Аміна усвідомила, що її чоловік більше не п’є та регулярно відвідує церкву. Відтоді, хоч і не була релігійною, вона вряди-годи вистоювала службу разом із ним. Пізніше Рута зрозуміла, що відчайдушна потреба бути прощеним, позбутися дошкульного почуття провини позбавила батька вибору: або спасіння у Бога, або нестерпні муки до кінця життя. Він став якимось загальмованим – незмінно напруженим і мовчазним (ніби вірив, що Бог має намір оживити його сина, і боявся припуститися помилки, через яку Той може передумати). Напруженим, але не лихим. Принаймні спочатку. Дівчата сприймали батькову релігійність як нешкідливе хобі, Аміна мовчазно потурала чоловікові, та вже за кілька років усе круто змінилось – у гірший бік. Григір, чи то відчувши, що промовляння молитов не приносить полегшення, чи то захопившись і небезпечно наблизившись до межі, за якою розверзлася бездонна прірва релігійного фанатизму, взявся нещадно прискіпуватися до дружини та доньок. Особливо до доньок. Непристойний одяг. Забагато макіяжу. Неправильні книжки. Неправильна музика. Неправильне все!.. Він не кричав, не підвищував голосу, просто монотонно капав на мізки, і зрештою від чоловіка, який міг назвати доньку Індією та з легкістю розсмішити дружину до сліз, не залишилося й сліду.

Батько свердлував Руту поглядом. Він нещодавно почав носити окуляри, і тепер круглі скельця неправдоподібно збільшували його й так вирячені очі. Навіть за півдесятка кроків було видно мереживо жовтаво-червоних капілярів, що обплітали свинцеві райдужки. Рута відчувала, як тілом прокочуються хвилі дрібного тремтіння, їй здавалося, ніби ще трохи – і вона спалахне під тим поглядом. Одначе дівчина витримала. Несподівано розлючений вираз збіг з батькового лиця, їхні погляди розчепилися, і Григір, сховавшись за застиглою маскою, першим відвів очі.