Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Здесь есть возможность читать онлайн «Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Новий роман майстрині життєствердної еротики Люби Клименко призначається в основному для віку 50+. Хоча ті, хто хочуть уявити собі, яким буде їхнє інтимне життя у майбутньому, також отримають від книги користь, а, можливо, навіть і задоволення. Тим більше, що значна частина сюжету розгортається на фоні життя київських комуналок 1960-1970-х рр.

Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

ІРЕНУ далеко не можна було назвати особою романтичною, цього не дозволяла сувора правда радянського життя, однак вона виробила в собі навички успішного виживання. ІРЕНА була прагматиком, і тому приймати нестандартну роль «предмета обожанія» їй було вигідно. По-перше, це додаткова площа балкону. По-друге, СЬОЖА перешивав їй та ІГАРЬОШІ «шмотки», які вони привозили з-за кордону. Очевидно, скромна зарплата прес-аташе не давала змоги купувати одяг за повну ціну, а на знижках завжди лишалися неходові розміри. ІРЕНА скупляла їх, а СЬОЖА підпасовував. І цю роботу він робив тільки для неї і для ІГАРЬОШІ. Ніколи в житті він нікому нічого не перешивав. Тільки шив. І тільки «вінтажне». А по-третє…

СЬОЖА мені мені довіряв як другові. Наскільки можна було довіряти 12-річному хлопцеві, на 9 років молодшому від нього. Якось СЬОЖА запросив мене до себе на роботу. У лабораторію фотосалону «Черемшина» не так просто можна було проникнути. Спершу треба було спуститися сходами в підвальне приміщення, перейти вузьким коридорчиком із десяток метрів, піднятися трьома сходинками вгору і тоді впертися в залізні двері з навісним замком. Зайшовши, ти потрапляв неначе в якусь паралельну реальність — кімната «без вікон, без дверей», і неможливо було визначити, в якій будівлі вона розташована, не зруйнувавши цих будівель. Напівтемрява, світло, що мигтить, і мотузки, мотузки, мотузки, на яких сушаться квадратні фізіономії радянських людей серед різних ракурсів оголеного тіла.

— Це вона! — пошепки сказав СЬОЖА.

— Хто? — не зрозумів я.

— ПРЕДМЕТМОГООБОЖАНІЯ.

— Ірена?

— Цссс! Тихо!

Я озирнувся. В фотосалоні давно вже нікого не було. Була дев’ята вечора.

Я з цікавістю роздивлявся фотки. На той час «мені тринадцятий минало…», і не знаю, як щодо великого Кобзаря, але мене вже дуже цікавило оголене жіноче тіло. Зображене на фотках тіло, за СЬОЖИНИМИ свідченнями, належало не якійсь там міфічній абстрактній особі, а сусідці, та ще й мамі обожнюваного мною ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ. Однак я ніяк не міг розпізнати на фотках ІРЕНУ.

Я пожадливо вдивлявся в кожну композицію, намагаючись зазирнути за припідняту ногу, щоб побачити волохате гніздо, чи за «шишку» бильця залізного ліжка, яка маскувала «таємну кімнату» поміж жіночими ногами. Разом із рукою жінки я залазив у симпатичні трусенята, видушував прищик на лобку, що вкрався поміж густе, майже дротяне волосся, спостерігав, як модель підмивається над тазиком.

Отже, в мене закралася недовіра, що це позувала саме ІРЕНА. Однак СЬОЖА так правдоподібно переконував, що це вона, що я не міг йому не повірити. Це був момент його самоствердження. Так, він не спав з нею, однак знав про неї набагато більше, ніж хтось інший.

Мене ці фотографії не збуджували, однак, коли я прийшов додому і побачив ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ на порозі своєї квартири, що, склавши руки за спиною, по-дитячому оберталася вліво-вправо, то довго не міг заснути, мріючи про те, що спостерігатиму, як вона видушуватиме прищик на лобку.

ЦИФЕРБЛАТИ

ЦИФЕРБЛАТИ — це була поважна єврейська родина. Вона — ДОРАРОНОВНА — вчителька фізики в Київській середній школі № 155. Він — ДЯДЬ-ОСЯ — директор бюро ритуальних послуг «Спи спокойно, товарищ».

Я застав ДОРАРОНОВНУ і ДЯДЬ-ОСЮ вже в такому віці, коли про інтимні стосунки начебто вже не йдеться, однак із здивуванням з’ясував, що у людей, яким за 50, можуть бути свої забави. І для них вони ду-у-уже інтимні.

Наприклад, у вихідні після одинадцятої на спільну кухню вилазив ДЯДЬ-ОСЯ, де вже зранку ДОРАРОНОВНА кілька годин куховарила і паралельно комунікувала з БАБШУРОЮ. ДЯДЬ-ОСЯ — неголений, м’ятий, непричесаний, у піжамних штанях — вітався персонально з дружиною так, неначе ні навколо, ні в цілому світі, крім неї, не існувало нікого — ні мене, ні БАБШУРИ, ні СЬОЖИ, ні ІРЕНИ: «Здравствуй, Золотце!»

ДЯДЬ-ОСЯ обіймав дружину, натомість ДОРАРОНОВНА точним натренованим рухом хапала його за вміст піжамних штанів і лукаво питала: «А шо тут?» — на що власник штанів відповідав: «Трутєнь!» І обоє щасливо хіхікали. Назви вмісту піжамних штанів мінялися до безкінечності: «шалун», «отбойний молоточєк», «хуліган», «лєжень», «ванька-встанька», «малиш» і моє улюблене — «шпінгалєт!»

Під час цієї ранкової сцени всі присутні у кухні сором’язливо відводили погляди від пари, аби, не дай Боже, не поставити її в незручне становище. Це були законні дві хвилини їхньої ізоляції в неізольованому просторі комунальної квартири. Я пам’ятаю, що коли вперше побачив цю сцену, то БАБШУР, піймавши мій здивований погляд, закрила мені очі рукою, що пахла огірковим розсолом.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці»

Обсуждение, отзывы о книге «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x