Лю Цысинь - Темний ліс

— Чудовий план, справді. І я зараз не підлещуюся, — вів далі Руйнівник. — Але деякі помилки пояснити неможливо: чому ви так затято взялися до глибокого вивчення небесних тіл Сонячної системи, на яких є вода? На сьогодні не існує технології добування й транспортування великої кількості води чи льоду з поверхні цих тіл. З анонсуванням і запуском такої програми можна зачекати роки чи навіть десятиліття, аж поки інженери не знайдуть технічного вирішення цього завдання. Навіть якщо дати старт цій програмі зараз, то чому б не внести сум'яття, додавши до переліку небесних тіл і ті, на яких нема води, як от супутники Марса? Зробивши це, ви не завадили б мені розгадати ваші справжні задуми, проте складність завдання зростала б за експонентою. Як такий знаний стратег міг забути про найпростіші обманні ходи? Але я розумію, що ваша ноша, — затяжка.

Руйнівник підбадьорливо поклав руку Тейлорові на плече, й Тейлор знову відчув ці нотки співчуття ката до засудженого на страту. Цього разу його навіть наповнило відчуття вдячності за виявлену турботу.

— Не звинувачуйте себе. Ви зробили все, що від вас залежало, навіть більше. Ви залишитеся в історії. — Руйнівник випростався, його хворобливе бліде обличчя несподівано зарожевіло. Він простяг до Тейлора розкриті долоні: — Я скінчив, містере Тейлор, кличте своїх людей.

— Іди собі, — відповів Тейлор, не розплющуючи очей.

Коли Руйнівник уже відчинив двері, Тейлор все-таки не втримався й хрипко запитав:

— Припустимо, все, що ти зараз розповів, — правда. Що з цього?

Руйнівник обернувся:

— Абсолютно нічого, містере Тейлор. Господу байдуже, розгадав я ваш задум, чи ні.

Вислухавши розповідь Тейлора, Ло Цзі довго стояв мовчки.

Коли звичайна людина розмовляла з котримсь із цих обраних, вона завжди пам'ятала, що це Обернений і не варто сприймати його слова як щиру правду. Ці постійні обмеження й зауваги створювали комунікаційний бар'єр і заважали працювати продуктивно. Але під час спілкування двох Обернених між собою подібні застереження мали обидва, й це створювало додаткові бар'єри, число яких зростало у геометричній прогресії. Тож інформативність розмови зводилася до мінімуму, бо кожен співрозмовник приховував справжні значення слів і не виказував своїх думок стосовно предмету обговорення. Саме тому досі не було приватних комунікацій між Оберненими.

— І як ви оцінююте проведений Руйнівником аналіз? — поцікавився Ло Цзі лише для того, щоби порушити неприємну мовчанку, сам розуміючи, яке безглузде це запитання.

— Він усе розгадав правильно, — відповів Тейлор.

Ло Цзі вагався: продовжувати розмову, чи не варто. Що він міг запитати й що почути у відповідь? Вони обидва — Обернені.

— Я не зношу, коли заглядають мені у вічі. У поглядах дітей читається захоплення, у людей середнього віку — шанобливість, у старших — любов. Їхні очі ніби промовляють: «Подивіться, ось Обернений, він працює. Лише Провидінню відомо, чим він заклопотаний. Погляньте, який він молодець, як гарно він приховує свої наміри. Хіба зможе ворог розгадати його справжні задуми? Він один здатний врятувати світ. Яка велична у нього стратегія». О-о о, подумати тільки, що за бовдури!

Ло Цзі вирішив, що не варто відповідати, й просто мовчки посміхнувся Тейлору.

Блідий Тейлор теж глянув на нього з посмішкою, а далі зайшовся істеричним сміхом:

— Ха-ха-ха-ха, ви зараз посміхаєтеся фірмовою посмішкою Оберненого! Один Обернений посміхається іншому! Ви так само думаєте, що я зараз працюю, що начепив маску й граю роль, і далі рятуючи світ! Ха-ха-ха-ха, як ми тільки втрапили в цю ідіотську халепу?!

— Містере Тейлор, це дивне замкнуте коло, з якого нам ніколи не вирватися. — Ло Цзі тихо зітхнув.

Тейлор раптово перестав істерично реготати.

— Ніколи не вирватися? Ні, докторе Ло Цзі, вихід є, він насправді існує. І я зараз тут, щоб розповісти про цей вихід.

— Вам треба відпочити, залишайтеся на кілька днів, — запропонував Ло Цзі.

— Так, мені треба відпочити, — повільно кивнув Тейлор. — Докторе, тільки ми можемо зрозуміти біль, який відчуває кожен з нас. Саме тому я й приїхав до вас. — Він підняв очі й побачив, що сонце сіло й Едемський сад потроху вкривають сутінки. — Це справді райська місцина. Можна мені погуляти берегом озера в самоті?

— Ви вільні робити тут усе, що вам заманеться. Відпочивайте, а згодом я вас покличу до столу.

По тому, як Тейлор відійшов у бік озера, Ло Цзі сів і глибоко замислився.