Лю Цысинь - Темний ліс

За деякий час Чжуан Янь згадала про його існування та з посмішкою обернулася до нього. Його серце забриніло від щастя; він відчув, що ця посмішка має таку саму вбивчу силу, що й блискавка, кинута богами у світ смертних з Олімпу, зображеного на відомій картині.

— Я чув, що навіть мистецтвознавцю знадобиться цілий рік, аби оглянути кожен експонат колекції, — сказав Ло Цзі.

— Це так, — просто відповіла Чжуан Янь. Але в її очах можна було прочитати: «Що ж тепер мені робити?». Потім вона повернулася назад і знову почала роздивлятися полотна. За весь цей час дівчина встигла помилуватися лише п'ятьма з них.

— Не має значення, Янь Янь, скільки часу тобі потрібно. Я можу цілий рік супроводжувати тебе хоч і щоночі, — Ло Цзі не втримався від вияву почуттів.

Чжуан Янь повернулася й здивовано запитала:

— Справді?

— Так, це щира правда.

— Але… Докторе Ло, ви бували тут раніше?

— Ні, але я був у Центрі Жоржа Помпіду, коли три року тому приїздив у Париж. Мені спочатку здавалося, що тебе більше зацікавить саме він.

— Мені не до вподоби сучасне мистецтво, — похитала головою Чжуан Янь.

— Але все це… — Ло Цзі обвів поглядом усіх богів, янголів, амурів і святих. — Чи не здається воно тобі застарим?

— Я не люблю античного мистецтва, мені до смаку лише картини доби Ренесансу.

— Але й вони досить давні.

— Я не відчуваю їхнього віку. Художники тих часів були першими, хто відкрив світові людську красу; вони зображували Бога та людей вродливими, стрункими.

Вдивляючись у ці полотна, можна відчути радість, яка сповнювала їх у процесі творення. Така сама радість вирувала в моїй крові того ранку, коли я вперше побачила озеро й засніжені вершини гір.

— Чудово, але дух гуманізму, пробуджений до життя майстрами Ренесансу, призвів до теперішнього стану людства.

— Ви зараз говорите про трисоляріанську кризу?

— Так, і ти ж розумієш, що станеться в майбутньому: за чотири століття, після катастрофи, світ людей може повернутися до Середньовіччя, й усі вони знову опиняться під страшним гнітом.

— І розвиток мистецтва припиниться в період довгої, темної зимової ночі?

Дивлячись у широко розплющені безневинні очі Чжуан Янь, Ло Цзі поблажливо посміхнувся й подумав: «Ах, наївне дитя, тільки й розмов, що про мистецтво. Якщо нам узагалі пощастить вижити, то повернення аж до примітивного первісного життєвого устрою виявиться вкрай мізерною платнею за подальше існування». Але вголос він сказав інше:

— Але згодом можливе настання другого Ренесансу, й тобі вдасться відродити втрачену красу та знову перенести її на полотна.

Чжуан Янь посміхнулася трохи знічено, добре розуміючи прихований сенс цих слів Ло Цзі.

— Я просто думаю про подальшу долю всіх цих картин, витворів мистецтва після Битви Судного дня. Що на них чекає?

— То ти хвилюєшся саме за це? — запитав він. Згадка про прийдешній кінець світу з її вуст болем відгукнулася в його серці. Спроба повернути її в зону комфорту провалилася, та Ло Цзі був упевнений, що його наступний задум спрацює. Тож він узяв Чжуан Янь за руку й запропонував: — Ходімо в галереї східного мистецтва.

До спорудження скляної піраміди, що слугувала за вхідну браму, Лувр був гігантським лабіринтом, і дійти до конкретної галереї було непростим завданням, тож це забирало багато часу. Але зараз просто із зали під пірамідою можна було без особливих зусиль дістатися до будь-якої найвіддаленішої точки музею. Тож, повернувшись до входу, Ло Цзі й Чжуан Янь, орієнтуючись за вказівниками, рушили до експозицій творів мистецтва Африки, Азії, Океанії та обох Америк. У цій частині музей нітрохи не нагадував виставки класичних полотен європейських майстрів.

Ло Цзі вказав на скульптури, картини, малюнки та стародавні сувої з Африки й Америки.

— Усе це добро високорозвинена цивілізація вилучила в менш розвинених. Дещо награбоване, дещо — вкрадене чи видурене задарма. Але поглянь — усе це збережене в найкращому вигляді. Навіть серед жахіть Другої світової війни всі ці старожитності заздалегідь перевезли в надійне сховище. — Вони зупинилися біля закритої скляної вітрини, де експонувався мурал із печер Моґао [37] Прим. перекл. Печери Моґао ( 莫高窟 , mò gāo kū — «Печера не для високих») — найбільша печера ранньобуддійського печерного храмового комплексу Цяньфодун («Печера тисячі Будд»), спорудженого в 353–366 роках за 25 км від оази Дуньху-ан, провінція Ґаньсу, Китай. Цяньфодун, який частіше називають Моґао за назвою головної печери, об'єднує 492 святилища, прикрашені фресками та скульптурами, виготовленими впродовж цілого тисячоліття (IV–XIV ст.). , що поблизу Дуньхуану. — Подумай про всі ті речі, придбані французами в даоського ченця Вана Юаньлу [38] Прим. перекл. Ідеться про викуплення французьким сходознавцем і фахівцем з історії Китаю, даосизму, буддизму Полем Пе-лліо у Ван Юаньлу, даоського ченця, доглядача печер, численних цінних документів, статуй, малюнків на шовку, серед яких є рукописи китайською, уйгурською, тибетською мовами та на санскриті, знайдені у печерній бібліотеці. Це сталося 1908 року. . Скільки воєн, кровопролить і періодів турбулентності на нашій землі було за цей час? Якби все залишалося, як воно є, чи збереглися б ці скарби в такому ідеальному стані?