Лю Цысинь - Темний ліс

«Боже ж мій!»

За одну сліпучу мить Ло Цзі повністю усвідомив своє становище Оберненого. Як зазначала Заїр у своїй промові перед оголошенням кандидатів, неможливо запитувати про згоду перед призначенням Оберненого. А вже після призначення годі й сподіватися піти у відставку або не прийняти повноважень. Неможливість відмови від участі базувалася не на примусі чи насильстві над кандидатом, а залежала від самої природи проекту «Обернені до стіни». Щойно оголосили імена кандидатів, між ними та звичайними людьми виникла невидима стіна відчуження, адже ніхто не знає, що робить Обернений, — це вже частина плану, чи спроба приховати його справжній задум? Саме це й було в усмішках Обернених: «Звідки ми знаємо, чи не реалізується вже ваш план?».

Ло Цзі нарешті збагнув, що місія Обернених — надзвичайно складний і зухвалий проект, якого ще не знало людство. Задум базувався на холодному розрахунку, в його основу заклали жорстку логіку, й водночас це був підступний план, виконавців якого скували невидимим крицевим ланцюгом, як Прометея на скелі. Це довічне прокляття, й жоден із Обернених не в змозі розірвати ланцюг. Хоч би що він робив, хоч би як мудрував, усі відповідатимуть усмішкою Обернених: «Ми ж не певні, чи не є це частиною плану».

Хвиля небаченого досі гніву піднялася в серці Ло Цзі. Йому хотілося кричати, лаятися, послати всіх під три чорти, хай би вони всі згинули: сама Заїр разом із її ООН, усі ці члени спеціальної сесії Генеральної асамблеї, Рада оборони Землі у повному складі, все людство до останньої особи, навіть трисоляріани разом із їхніми невідомими матерями. Йому до смерті кортіло розгромити офіс, порозкидати всі ці акуратні течки, файли й документи; зажбурнути кудись подалі цю бамбукову підставку разом із ручками; й насамкінець роздирати на клапті блакитне полотнище прапора… Проте зрештою він усвідомив, де знаходиться і з ким говорить, опанував себе й підвівся з софи лише для того, щоб знову знесилено впасти назад.

— Чому обрали мене? Мені бракує багатьох навичок і кваліфікації порівняно з іншими трьома кандидатами. Я не настільки обдарований, не маю відповідного досвіду, я не воював і не керував країною. Вчений із мене, як із собачого хвоста сито: так, ординарний університетський професор, який перекладає купки паперу на столі. Я живу, як метелик, — одним днем, не хочу мати дітей і подальша доля людства мене зовсім не обходить… То чому ж я? — наприкінці своєї промови Ло Цзі почав рвучко терти руками голову й знову скочив на рівні.

— Докторе Ло, щиро кажучи, я теж здивована цим вибором, — усмішка зникла з обличчя Заїр. — Через це обсяг ресурсів, які ви зможете задіяти для реалізації свого плану, буде обмежений порівняно з іншими трьома обраними. Призначення вас Оберненим було найбільшою авантюрою в історії людства.

— Нехай і так, але все одно були ж якісь підстави для мого обрання!

— Так, були. Опосередковані. Справжню причину вам доведеться з'ясувати самостійно, це я вам уже казала.

— А яка опосередкована причина?!

— Мені дуже шкода, але я не вповноважена вам зараз її повідомляти. Прийде час, і, я впевнена, ви про все дізнаєтеся.

Ло Цзі зрозумів, що домогтися більшого вже не вдасться, тож розвернувся й пішов геть. Лише в дверях згадав, що навіть не попрощався. Озирнувся, Заїр кивнула й усміхнулась, як і тоді, в залі. Але цього разу Ло Цзі вже знав достеменно, що криється за цією посмішкою.

— Мені було дуже приємно знову з вами зустрітися, — мовила Генеральний секретар, — але в майбутньому ви співпрацюватимете безпосередньо з РОЗ і її Головою та звітуватимете лише їм.

— Не надто ви в мене вірите, адже так? — всміхнувся Ло Цзі.

— Я вже казала, що ваша кандидатура — велика лотерея.

— Тоді ви маєте рацію.

— Щодо участі в лотереї?

— Ні, ви праві в тому, що не покладаєте на мене надмірних сподівань.

Ло Цзі вийшов із кабінету, так і не попрощавшись. Відчуття були ті самі, що й під час сесії, після проголошення його Оберненим. Він дістався кінця коридору, спустився ліфтом на перший поверх і через фойє вийшов з будівлі Секретаріату на площу ООН. Кілька охоронців негайно затисли його зусібіч, він їх щосили відштовхнув, але боді-гардів ніби намагнітили, — хоч би куди він рухався, кільце з тіл невпинно переслідувало його. Настав день, і площу заливало сонячне світло; Ши Цян із Кентом підбігли до нього й попросили або якнайшвидше повернутися в будівлю, або сісти в машину.

— Я що, до кінця своїх днів більше не побачу сонця? — звернувся Ло Цзі до Ши Цяна.