Лю Цысинь - Темний ліс

По тому, як «Природний добір» прискорився до однієї сотої швидкості світла, споживання термоядерного палива сягнуло точки неповернення — дістатися Сонячної системи без дозаправлення тепер було неможливо. Кора-бель прирік себе на довічні самотні мандри в космічному просторі.

Командувач Азійського флоту дивився у простір, де вже розчинився втікач, намагаючись розгледіти самотню тьмяну зорю, але побачив лише слабке світіння шести кораблів, відряджених навздогін. Незабаром надійшов рапорт: «Природний добір» припинив прискорення. А за якийсь час утікач вийшов на зв'язок. Розмова відбувалася із затримкою понад десять секунд, бо співрозмовників відділяло вже більш ніж 5 мільйонів кілометрів.

— «Природний добір» викликає Азійський флот. «Природний добір» викликає Азійський флот.

— «Природний добір», Азійський флот на зв'язку. Будь ласка, повідомте про ситуацію на борту.

— Я виконувач обов'язків капітана Чжан Бейхай. Розмовлятиму виключно з Командувачем флоту.

— Я вас слухаю.

— Я особисто несу повну відповідальність за самочинне залишення місця дислокації корабля.

— Ще хтось причетний?

— Ні, тільки я. Більше жоден із членів екіпажу «Природного добору» не винен в інциденті. Капітан Дунфан Яньсюй віддавала правильні накази, дізнавшись про мої наміри.

— Я хочу поговорити з нею.

— Не зараз.

— Яка ситуація на борту?

— Усе під контролем: увесь екіпаж, окрім мене, досі в стані глибоководного занурення, енергетична установка й системи життєзабезпечення працюють у штатному режимі.

— Чому ви зрадили?

— Я дезертир, але я не зрадник.

— Назвіть причину.

— У цій війні людство зазнає нищівної поразки, і я просто хочу врятувати принаймні один міжзоряний ко-рабель Землі, зберегти насіння, надію на відродження цивілізації деінде у Всесвіті.

— Отже, ви ескапіст.

— Я просто солдат, який виконує свій обов'язок.

— Ви піддавалися процедурі накладення ментальної печатки?

— Ви ж знаєте, що це неможливо. Технологію винайшли пізніше, ніж я ліг у гібернацію.

— Тоді ваша віра в неминучість поразки людства незрозуміла.

— Мені не потрібна жодна печатка, щоб мати власні переконання. До того ж, моя впевненість ґрунтується навіть не на власних судженнях і думках. Ще на початку трисоля-ріанської кризи ми з батьком почали серйозно відпрацьовувати теоретичні питання найважливіших проблем майбутньої війни. Поступово батько зібрав клуб однодумців із провідних учених, політиків і військових стратегів. Вони називали себе «Школою майбутньої історії».

— Якась таємна організація?

— Зовсім ні. Теми обговорень стосувалися найбазовіших питань і проблем, і дискусії завжди велися в публічній площині. Кілька академічних семінарів «Школи майбутньої історії» проводилися за сприяння військових і урядів країн. Саме базуючись на їхніх дослідженнях я дійшов висновку, що людство приречене.

— Але подібні домисли вже давно розвінчані як псевдонаукові.

— Командувачу, ви, як і більшість, недооцінюєте результати цих досліджень. У них передбачалися не лише Великий занепад, а й друге Відродження та Просвітництво. Ті вчені прогнозували нинішню епоху розквіту могутності, й у своїх прогнозах майже не помилилися. Єдиним не реалізованим поки що пророцтвом є цілковита поразка й вимирання людства після Битви Судного дня.

— Не слід забувати, що корабель, на якому ви перебуваєте, здатний до п'ятнадцяти відсотків швидкості світла.

— Кавалерія Чингісхана атакувала зі швидкістю бронетанкових з'єднань армій ХХ століття. Стаціонарний арбалет часів династії Сун бив на 1500 метрів, і це співстав-не з гвинтівками того ж таки ХХ століття. Але куди там стародавній кавалерії та арбалетам до сучасного війська! Розвиток базових наук є запорукою успіху, й «Школа майбутньої історії» це слушно зазначала. І ви, засліплені досягненнями низькорівневих технологій, лежите в колисці сучасної цивілізації, що вже тліє, та навіть не помічаєте цього. У вас відсутня бодай якась підготовка особового складу до майбутньої битви, що визначить долю людства.

— Ви — плоть від плоті славетної армії, що в кривавих боях великої війни на суходолі здолала значно сильнішого й лютішого ворога лише за допомогою зброї, отриманої як трофеї. Своїми вчинками ви принижуєте пам'ять про діяння вашого народу.

— Шановний Командувачу, я куди більш обізнаний із діяннями тієї армії, бо три покоління моїх предків вірно служили в її лавах. Мій дід намагався ручною гранатою підірвати танк М 26 «Першинг» на полі бою в Кореї. Граната відскочила від броні й розірвалася, майже не завдавши шкоди танкові, а в мого діда влучила черга з танкового кулемета, й обидві його ноги потрапили під гусениці. Він решту життя провів як інвалід, прикутий до ліжка. Але порівняно з двома побратимами, яких перемолов танк, йому ще пощастило… Це та історія армії, яка навчила нас добре усвідомлювати значення технологічного розриву між тобою і ворогом. Та вікопомна слава, яку ви вивчали за підручниками історії, добре нам відома, бо написана ранами, каліцтвами та кров'ю наших дідів і батьків. Ми ліпше за вас знаємо ту війну.