Лю Цысинь - Темний ліс

— Куди ми летимо?

— Хоч би куди ми прямували, це відповідальніше за рішення залишатися тут.

З цими словами він пірнув у рідину, що вже майже наповнила приміщення, й Дунфан Яньсюй вже не бачила нічого, крім темної тіні, яка плавала посеред каюти.

Чжан Бейхай завис у напівпрозорій рідині й пригадав досвід глибоководного занурення часів своєї служби у військово-морському флоті. Тоді, два століття тому, він і гадки не мав, що вже на глибині кількох десятків метрів у океані панує суцільна темрява. Те саме відчуття безмежності простору він пережив знову, опинившись у відкритому космосі: океан був маленьким земним космосом. Спробував дихати в рідині, але зайшовся кашлем, випускаючи з легень рештки повітря. Тіло скрутили судоми, але, на його подив, напад ядухи був нетривалим: прохолодна рідина заповнила легені, й далі забезпечуючи кров киснем, і він дихав вільно, мов риба.

Чжан Бейхай глянув крізь товщу рідини на інтерфейс управління кораблем і пересвідчився, що в усі каюти з екіпажем по черзі закачується рідина. Процес тривав понад десять хвилин. За якийсь час він відчув, що розум затьмарюється — далося взнаки додавання до дихальної речовини анастатичного компоненту, що мав перевести екіпаж у стан наркотичного сну. Глибокий сон давав змогу вберегти мозок від пошкодження внаслідок гіпоксії, адже значне прискорення призводило до підвищення артеріального й внутрішньочерепного тиску та зниження рівня кисню в крові.

Чжан Бейхай відчув, як батькова душа повернулася з небуття й злилася з кораблем у єдине ціле. Він натиснув останню кнопку на операційному інтерфейсі, подумки віддав наказ, на можливість якого працював усе життя:

— «“Природній відбір”, повний уперед 4!»

Раптом на орбіті Юпітера з'явилося невеличке сонце й інтенсивним світінням затьмарило фосфоресценцію планетної атмосфери. Військовий космічний корабель зоряного класу «Природний добір», тягнучи у хвості маленьке світило, вийшов із бази Азійського флоту й різко прискорився. Цей рух відкинув на поверхню Юпітера тіні інших запаркованих бойових кораблів, в кожній із яких легко сховалася б ціла планета завбільшки як Земля. За десять хвилин інша тінь, значно більша за попередні, накрила всю планету, ніби хтось опустив завісу на її гігантську поверхню. Це «Природній добір» проминув Іо.

Цієї миті командування Азійського флоту отримало підтвердження неймовірного факту: «Природний добір» дезертирував.

Європейський і Північноамериканський флоти заявили керівництву рішучий протест у зв'язку з інцидентом. Спочатку гадали, що корабель вирушив на несанкціоноване перехоплення зонда Трисоляриса, але дізнавшись про курс «Природного добору», трохи заспокоїлися: корабель прямував у протилежний бік від місця вторгнення загарбників.

З кораблем намагалися сконтактувати в усі можливі способи, але швидко зрозуміли, що це марна справа. Навздогін утікачеві послали кораблі переслідування, проте всі знали, що результату не буде. Бази на чотирьох супутниках Юпітера мали достатньо потужне озброєння, щоб стерти «Природний добір» на порох, проте командування навіть не розглядало такої можливості, адже на борту не могли виявитися численні зрадники. Напевно, їх кілька чи й взагалі один, а інші дві тисячі військовослужбовців, які зараз дихають у стані глибоководного занурення, стали заручниками. Особовому складові бази на Європі, оснащеної надпотужними гамма-лазерними установками, не залишалося нічного іншого, як безсило спостерігати за маленьким світилом, що пролітало небокраєм, зникаючи у відкритому космосі. Під його світлом величезна, вкрита кригою поверхня Європи світилася, мовби вкрита білим фосфором.

«Природний добір» проминув орбіту шістнадцяти найбільших супутників Юпітера й розігнався до другої космічної швидкості, пролітаючи повз Каллісто. Маленьке сонце й далі меншало, аж поки не перетворилося на яскраву зорю, що поступово блякла ще з тиждень, мов нагадування про невтамований біль.

Позаяк переслідувачі також мусили перевести екіпажі в стан глибоководного занурення, кораблі вирушили навздогін лише за 45 хвилин після втечі «Природного добору» й знову залили поверхню Юпітера світлом шести сонць.

Крізь ілюмінатор штабу Азійського флоту, який припинив обертання довкола власної осі, командувач мовчки споглядав нічний бік величезної планети. За десять тисяч кілометрів під ним у атмосфері Юпітера спалахували розряди блискавок, породжених надпотужним випромінюванням термоядерних двигунів «Природного добору» й переслідувачів, які іонізували верхні шари планети. З такої відстані це мало вигляд численних кіл світла, що блукали атмосферою. Поверхня Юпітера нагадувала ставок, на який падав флуоресцентний дощ.