Лю Цысинь - Темний ліс

— Може… його двигун запустять знову, — висловив припущення генерал. — Його швидкість поки що зависока: не сповільнившись, він не залишиться на сонячній орбіті й пролетить нашу систему наскрізь.

— Ви уявили себе трисоляріанським головнокомандувачем? Можливо, зонд взагалі не планували залишати в Сонячній системі й він має просто пролетіти повз нас! — відповів Кен, і тут йому сяйнула інша думка: — Але ж якщо двигун вимкнено, то й курс змінити неможливо! Ми просто вирахуємо траєкторію руху й відішлемо човник для спостереження у найближчу її точку!

— Ми не маємо достатньо даних для точних розрахунків, — похитав головою генерал. — Це вам не пошукова операція в атмосфері Землі. Мінімальна помилка у швидкості чи траєкторії руху призведе до похибки в сотні тисяч, якщо не мільйони кілометрів. У чорному безмежжі космосу пошуковий корабель не зможе відшукати таку невеличку й тьмяну ціль… Але так чи інакше ми повинні щось придумати.

— А ми тут до чого? Хай флот і вигадує варіанти.

Генерал важко розвернувся в його бік:

— Докторе, ви маєте правильно розуміти, що відбувається: ЗМІ байдуже, що це не наша провина. Функція спостереження за переміщеннями зонда в глибокому космосі покладалася на команду телескопа імені Фіцроя-Рінгера, і якщо ви сподіваєтеся вийти сухим із води, це не вдасться — готуйтеся до гарного цеберка помиїв і на вашу голову.

Кен деякий час мовчки плавав у невагомості перпендикулярно до генерала, аж поки запитав:

— Що ми маємо просто зараз за орбітою Нептуна?

— Флот, напевно, нічого. Земля… — генерал попросив чергового офіцера дізнатися. Незабаром стало відомо, що чотири великі кораблі Організації охорони довколишнього середовища ООН перебувають на орбіті Нептуна. З них на початковому етапі проекту «Туманна парасолька» були запущені три невеличкі розвідувальні кораблі для стеження за переміщеннями трисоляріанського зонда.

— Вони там, аби збирати маслянисту плівку? — запитав Кен і отримав ствердну відповідь.

Поклади маслянистої плівки були відкриті на кільцях Нептуна нещодавно. За надвисоких температур ця плівка перетворюється на газ, який швидко дифундує [67] Прим. перекл. Просочуватися, зміщуватися шляхом дифузії. і згодом у міжзоряному просторі конденсується в наночастинки, перетворюючись на космічний пил. Маслянистою плівкою цю речовину називали через високий ступінь ди-фузності під час переведення в газоподібний агрегатний стан: незначна її частка утворювала безліч космічного пилу, так само, як крихітна краплина олії здатна розтікатися поверхнею води шаром завтовшки в одну молекулу.

До того ж пил, утворений із цієї плівки, мав і ще одну важливу характеристику: на відміну від іншого космічного пилу, масляниста плівка важко розсіювалася під дією сонячного вітру. Саме завдяки відкриттю цієї речовини й стала можлива реалізація проекту «Туманна парасолька». Згідно з ним в результаті ядерних вибухів відбуваються реакції, що призводять до випаровування та дифузії в космічний простір речовин маслянистої плівки з утворенням хмари масляно-плівкового пилу між Сонцем і Землею. Це призводить до послаблення сонячної радіації, що сягає поверхні Землі, отже, дає змогу сповільнити глобальне потепління.

— Пригадую, що в довоєнні часи біля орбіти Нептуна розмістили зоряно-водневу бомбу. Вона досі там? — знову поцікавився Кен.

— Так. Плюс ще якусь кількість прихопили з собою кораблі проекту «Туманна парасолька», щоб видобувати поклади на Нептуні й супутниках. Але скільки їх, я достеменно не знаю.

— Думаю, цього вистачить, — схвильовано мовив Кен.

Як і передбачав Обернений Рей Діас два століття тому, зоряно-водневі бомби, створені для його плану захисту Землі, набули неабиякої популярності, хоча їхнє практичне застосування в Битві Судного дня й залишилося під питанням. Країни, готуючись до міжпланетних воєн людства, виготовили загалом близько 5000 зарядів. Пік виробництва припав на часи Великого занепаду, коли найбільше відчувався брак ресурсів, передусім харчових, і міжнародні відносини були вкрай напруженими, а людство стояло на межі глобальної війни.

Із настаннями нової ери людських відносин потреба цієї жахливої зброї відпала, й хоча формально вона залишилася власністю деяких країн, увесь арсенал, крім незначної кількості зарядів, витрачених на терраформу-вання планет, відіслали на зберігання в космос. Більшість зарядів розмістили по периметру Сонячної системи таким чином, щоби їх можна було використати як додаток до палива космічних кораблів, що вирушають у далекі мандрівки. Але згодом від цієї ідеї відмовилися, тому що процес деактивації й переробки ядерного заряду такої потужності виявився вкрай складним.