Лю Цысинь - Темний ліс

Ло Цзі глянув униз і відчув запаморочення. Він стояв на платформі, перекинутій над глибокою прірвою; це було так незвично, що Ло Цзі не відразу зрозумів: він бачив під собою місто. Спочатку гадав, що перед ним гігантський ліс: стрункі стовбури пнуться до неба, перпендикулярно відгалужуються гілки різної довжини й форми. Усі будівлі кріпилися до цих гілок, мов листочки. План забудови міста видавався хаотичним — кожне дерево відрізнялося від сусіднього, мало власний набір гілок і щільність листків-будівель. Центр гібернації та пробудження був таким листком, що кріпився до гілки одного з гігантських дерев, і тепер вони стояли на вузькій платформі, що випиналася з цього листочка. Озирнувшись, він побачив стовбур великого дерева, але верхівку споруди годі було й сподіватися побачити — вона танула десь у високості. Гілка, на якій вони розташовувалися, вочевидь виходила з середини дерева чи трохи вище — згори й знизу випиналися такі самі гілки, вкриті меншою чи більшою кількістю листків. (Пізніше Ло Цзі дізнається, що тепер адреса в місті мала формат ХХ дерево, ХХ гілка, ХХ листок.) Придивившись уважніше, Ло Цзі помітив, що в багатьох місцях гілки перетинаються, утворюючи щось, за формою подібне до містка, один кінець якого веде в нікуди.

— Що це за місце? — запитав він.

— Пекін.

Ло Цзі здивовано глянув на медсестру, ще вродливішу в світлі вранішнього сонця. Потім знову перевів погляд на те, що вона назвала Пекіном, і запитав:

— А де центр міста?

— Ми за межами Четвертого західного кільця, тож майже все місто перед нами.

Ло Цзі якийсь час вдивлявся туди, куди вказувала медсестра, але марно. Тож він скрикнув:

— Неможливо! Це просто неможливо! Як могло статися, що не залишилося нічого?

— А що мало залишитися? За ваших часів тут ще нічого не було!

— Як це нічого? А де Заборонене місто? Де парк Цзіншань? Площа Тяньаньмень і Третя вежа Китайського всесвітнього торгового центру? Минуло лише неповних двісті років! Не могло це все зникнути?

— Усе це на місці.

— Де?

— На поверхні.

Побачивши переляк на обличчі Ло Цзі, медсестра раптом так розсміялася, що їй довелося схопитися за поруччя, аби втримати рівновагу:

— О, ха-ха-ха, вибачте, я забула. Я постійно про це забуваю. Все, що ви бачите, знаходиться на глибині понад тисячу метрів під поверхнею землі… Якщо я колись потраплю у ваш час, там ви зможете відігратися, забувши повідомити мені, що міста розташовувалися на поверхні, а не під нею. Я здивуюся не менше за вас…

— То… це… — Ло Цзі підняв руку.

— Несправжні небо й сонце? — дівчина намагалася стримати посмішку. — Звичайно, але не можна сказати, що це повністю підробка, бо зображення ретранслюється з камери, розташованої на висоті десять тисяч метрів. Тож певною мірою все це справжнє.

— Чому місто розташоване під землею? І на такій значній глибині?

— З військових міркувань, звичайно. Подумайте про це: під час Війни Судного дня вся поверхня планети перетвориться на океан вогню. Хоча це вже застаріла концепція, але по закінченні Великого занепаду всі міста світу перебазувалися під землю.

— То тепер у всьому світі міста розташовуються під землею?

— Більшість — так.

Ло Цзі ще раз роззирнувся довкола. Тепер він розумів, що стовбури дерев-велетнів слугували й за опори гігантського купола підземного міста, й за стовпи для підвішених міських будівель.

— Вас не мучитиме клаустрофобія, ви тільки погляньте на це безмежне небо! На поверхні такої краси не побачите.

Ло Цзі ще раз глянув у блакитне небо, чи то пак у його проекцію. Цього разу помітив кілька деталей, які досі оминав увагою: спочатку лише кілька цяточок, але коли очі призвичаїлися до яскравої синяви, зрозумів, що їх чимало й вони хаотично розкидані небом. Украй дивно, але ця картина нагадала йому дещо, здавалося, зовсім зайве. Ще до того, як він став Оберненим і закохався в уявну жінку своєї мрії, його заполонила ідея: купити їй коштовний подарунок. Навмисно приїхав до ювелірної крамниці й довго роздивлявся платинові підвіски та кулони, красиво викладені на чорному оксамиті, що іскрилися всіма гранями, майстерно підсвічені у вітрині. Якби змінити той чорний оксамит на синій, небо цілком збігалося б із його спогадами.

— Це космічний флот? — схвильовано запитав Ло Цзі.

— Ні, кораблів флоту ви так просто не побачите, вони всі базуються за межами Пояса астероїдів. А це все… Тут багато чого. Ось ці цятки, чіткі обриси яких можна роздивитися, — космічні міста. Цей яскравий слід — цивільний корабель. Але іноді повз Землю пролітають і військові кораблі — слід від їхніх двигунів такий яскравий, що боляче дивитися… Гаразд, я вже піду. Ви якнайшвидше повертайтеся до палати, бо здіймається сильний вітер.