Лю Цысинь - Темний ліс

Вчені й інженери перезирнулися.

Фіцрой продовжив:

— Саме тоді Трисолярис віддав другий наказ ОЗТ на знищення Ло Цзі.

— То він і справді аж таке важливе цабе?

— Ви теж поділяєте загальну думку, що він із суміші романтичного денді та плейбоя перетворився на мага-шахрая, схибленого на позерстві, й більше нічого не має за душею? А ось на Трисолярисі чомусь думають інакше.

— А ви, генерале… Що ви думаєте про нього?

— Докторе, ви вірите в Бога?

Такий різкий перехід збив Рінгера з пантелику. Він навіть не відразу спромігся на відповідь:

— Бога? Цей термін має сьогодні стільки визначень, понять, конотацій і їх відтінків, що складно дати конкретну відповідь…

— А я вірю, хоча не маю жодних доказів його існування. Бо так безпечніше: якщо він існує, то це матиме для мене значення; якщо ні — я нічого не втрачу.

Слова генерала викликали сміх у присутніх.

— Ви неточні у своїх висловлюваннях, принаймні в останньому твердженні, — відповів Рінгер. — Для науки різниця є, і неабияка… Але що з того, коли Бог існує? Яке це має значення для нас?

— Якщо Бог існує, він може мати посланців у цьому світі.

Усі довкола надовго замовкли, намагаючись збагнути сенс почутого. Нарешті один з астрономів запитав:

— Генерале, ви намагаєтеся нам сказати, що Бог обрав свого пророка з-поміж атеїстів, які населяють цю країну?!

Фіцрой загасив недопалок і відрубав:

— Якщо інші варіанти відповідей відкинуті, ті, що залишилися, є істинами, хоч би якими химерними вони здавалися. Чи, може, ви все-таки здатні придумати інші пояснення?

— Ну, якщо ви називаєте Богом певну силу за межами Всесвіту, спрямовану на підтримання стабільності й справедливості… — продовжив формулювати Рінгер.

Фіцрой підняв руку, мовби застерігаючи, намагаючись завадити завершенню його думки, аби хтось інший, не приведи Господи, не сказав нічого зайвого. Щоб та надприродна божественна сила, про існування якої вони щойно дізналися, не втратила бодай дещиці своєї могутності.

— Тож увіруйте всі. Відтепер зберігайте віру, — відповів він і широко перехрестився.

Тестовий запуск «Тяньті ІІІ» [43] Прим. перекл. Тяньті ( 天梯 , tiāntī) — дослівно: сходи до небес. Термін, що має багато значень: високогірна дорога, висока (пожежна) драбина, космічний ліфт. транслювали по телебаченню в прямому ефірі. З трьох космічних ліфтів, будівництво яких розпочали п'ять років тому, перші два на початку цього року ввели в експлуатацію, тож запуск третього не став сенсацією. На цей час усі космічні ліфти оснащувалися єдиним тросом, який спрямовував їх, і порівняно з чотиритросовими, які ще тільки проектувалися, значно поступалися за здатністю витримувати значні навантаження, але відчутно перевищували показники ракет доби хімічних двигунів. Якщо не брати до уваги вартості розробки й будівництва ліфтів, ціна виходу в космічний простір була навіть нижчою за польоти на цивільних літаках звичайних авіаліній. Через це в нічному небі значно побільшало рухомих об'єктів — людство розгорнуло масштабні будівельні роботи гігантських споруд на орбіті.

«Тяньті ІІІ» був єдиним із трьох ліфтів, який заякорили на морі, — його базова станція розташовувалася на штучному острові посеред Тихого океану. Острів оснащувався атомною електростанцією, тому за потреби міг змінювати місце свого розташування, рухаючись уздовж лінії екватора. Так частина космічного ліфта стала реальним втіленням плавучого острова з однойменного твору Жуля Верна. Його часто-густо так і називали — «Острів Верна». Телекамера не давала змоги розгледіти поверхню океану, в поле зору потрапляв лише пірамідальний постамент, оточений сталевими конструкціями — будівлі містечка обслуги. На вершині п'єдесталу розташовувалася циліндрична рухома кабіна-платформа. З місця розташування телекамери побачити сам трос, що крізь атмосферний пояс тягнувся у космос, було неможливо, адже він мав завширшки лише 60 сантиметрів. Але іноді проти світла призахідного сонця можна було побачити лінію, вигнуту дугою.

Троє старих — Чжан Юаньчао із сусідами Яном Цзіньвенем і Мяо Фуцюанем — дивилися трансляцію по телевізору. Їм усім уже було далеко за 70, і хоча жоден ще не перетворився на руїну, поважний вік все ж таки наклав свій відбиток на їхні тіла й думки. Пригадувати давно минулі події або чекати на прийдешні буремні часи — і те й інше було їм однаково важко, але найдужче гнітило усвідомлення, що чогось корисного чекати від них уже не варто. Не лишалося нічого, крім спроб гідно прожити роки, відведені їм у цей непевний час.