Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

У вівторок перший шкільний день. У пекарні ми це відчули. Натовп дітей разом із їхніми мамами. Вони були всюди — як на вулиці, так і в крамниці. І вкупі проковтнули тонни молочних булок, заварних тістечок та іншої здоби. Аж страшно подумати.

Уперед, діти! Беріть ваші портфелі й нові ручки. Розвагам край, більше нема морозива. Час братися до роботи і дружити з тими, із ким через двадцять років робитимете чудернацькі речі, як-от підпільна евакуація автомобіля, надто великого, щоб пролізти у воротами розподілили обов'язки з мадам Бержеро. Мені навіть іноді доводиться розраховувати клієнтів. Думаю, що вони вже мене прийняли. Мсьє Калан виходить на сцену о призначеній годині, але він мене вже й не дратує. Цей тип ще дістане по заслузі. Він і не думає, що настане судний день, де карає лише Господь, який змусить заплатити його за все. Я просто вважаю, що кожна дія має за собою наслідки, і цьому невдасі ще дістанеться на горіхи.

Голя, комерсант із сусіднього будинку, продавець кухонних меблів, який став волонтером, повернувся з Африки. Його золотий ланцюжок і браслет стали ще помітнішими на засмаглій шкірі. Він придбав собі червоний автомобіль, який вважає болідом «Формули-1». Я була здивована, що такий хвалько, як він, зможе кинутися на допомогу іншим, тож моя повага до нього зросла, і мені захотілося бути привітнішою. Утім, я ніколи не бачила особи, яка б так собою пишалася. Здається, він переконаний, що кожна його поява справляє незабутнє враження і що він — священний Грааль для всіх дівчат і еталон для хлопців. Справжній чванько, він усе зробив для того, щоб усі довідалися про його допомогу нещасним жителям віддалених африканських сіл. Що ж вони про нас подумають після зустрічі з ним? Він бере свій суцільнозерновий хліб і грінки з козиним сиром, а потім підморгує мені, виходячи з крамниці.

Мені подобається моє теперішнє життя. Я часто бачу Ріка, обмірковую план порятунку Ксав’є. Мене дивує, що всі підтримують мій задум.

Софі погодилася стояти на варті на розі бульвару. Соня вмовила свого ніндзю допомогти нам, для нього це почесна священна місія. Я переконала Ксав’є зорганізувати його колег для того, щоб розібрати цегляну стіну в гаражі. Він також узяв на роботі рацію. Рік займеться демонтажем паркану. У нас буде ще двоє подружок, щоб наглядати за будинком Ксав’є і південним крилом міського парку. Я тільки-но отримала дозвіл від друзів моїх батьків, у яких є майданчик у закритій зоні, поставити в них КСАВ-1.

Уже вчотирнадцяте я прораховую кожен етап із хронометром і справді переконана, що все вийде. Ми починаємо операцію в суботу ввечері. Перші вихідні після школи. Цієї пори на вулиці має бути менше людей. Муніципальні службовці замикають огорожу за тридцять північ. Я навіть попросила Ксав’є пересвідчитися, що в його автомобілі є пальне і що він заведеться з півоберта.

У п'ятницю, напередодні ввечері, я йду подивитися, як хлопці руйнують стіну. Перетинаю подвір'я, насвистуючи, щоб не викликати підозр. Мене переповнюють неймовірні відчуття. Двері до майстерні зачинено. Наближаючись, чую приглушені постукування, але нічого такого, що могло б викликати підозри. Стукаю у двері вигаданим таємним кодом. Це Ксав'є так захотів. Він надто дорожить цією операцією. Зрештою, це його болід, а ми його команда. Це те, про що він завжди мріяв.

Мені відчиняє Рік. На ньому футболка, у руках зубило. Він так швидко зачиняє двері, що ледь не травмує мене. Таке враження, що він зараз запитає, чи за мною ніхто не стежив. Ці хлопці — великі діти…

У гаражі тривають роботи. Ксав'є накрив свою машину брезентом. На підлозі розстелено ганчірки, щоб приглушити шум від падіння цегли. Стіну руйнує Жан-Мішель, бойфренд Соні, а Ксав'є з колегами підбирають цеглу.

Рік коментує:

— Ми тут не відпочиваємо.

Жан-Мішель одягнений у чорний бойовий костюм, як у фільмі про кунг-фу. Він видихає, перш ніж нанести удар, і в мене таке враження, що він вітається з цеглинами, які падають. Він милий…

Я запитую:

— Ви встигаєте?

Ксав'є звіряється з годинником.

— Ми завершимо за чотири години. Справа просувається повільно, бо я хочу зберегти цеглу, щоб відбудувати потім стіну. Ріку, твоя черга.

Жан-Мішель передає Рікові кувалду. Він слабший за свого поплічника ніндзю, але береться з охотою. Його удари точні. Він гарний, коли працює. На деякий час я навіть забула місію агента ЖТ.

Мені подобається така атмосфера: великі ліхтарі освітлюють приміщення, точні удари молота, Ксав’є, який старанно відчищає цеглини від цементу. Ми наче у фільмі про війну, у якому герої повинні втекти з ворожої фортеці, прориваючи тунель…