Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Жеральдін удає, що розмірковує. Вона завжди так поводиться.

— Не панікуй. Я дізнаюся. І швидко тобі повідомлю.

Моя перша зустріч відбулася вчасно. Я розкажу вам надійний спосіб, як дізнатися, коли прийде клієнт. Якщо йому потрібно щось запитати, то приходить вчасно. Якщо це важливий для нього проект, то може з’явитися завчасно. Проте якщо він приходить на ваше запрошення для того, щоб ви запропонували йому розмістити свої заощадження, то очікуйте на запізнення, якщо не анулювання візиту. Цей хотів кредит, щоб придбати колекційний автомобіль, і справа не могла почекати. Я дивлюся його досьє: одружений, двоє дітей, вигідна посада, яка, утім, не дозволяє йому мати таку розкіш, як колекційне авто. Вивчаю його банківські виписки й розумію, що він витрачає більше на своє захоплення, ніж на комфорт для своєї сім'ї. Чи повинна я дозволити йому влізти в борги з єдиною метою — задовольнити підліткову забаганку, яка ледь жевріє? Знаю, що це не сподобається керівництву, але я чесно виконую свою роботу й намагаюся переконати його, що він не готовий до такого роду проектів…

Життя дивна штука. Тепер, коли я прийняла рішення піти, я дивлюся на банк іншими очима. Ще трішки, і почну ностальгувати. Фаб’єн, яка ковтає каву за кавою, плакат із приємною дівчиною, котра намагається переконати вас у тому, що вона просто не тямиться від радості, бо в неї тут відкритий рахунок. Мортань і його недолугі промови, Мелані та її вазон, із яким вона розмовляє. Навіть з ними не хочеться розлучатися. Як так зробити, щоб ніколи й нікого не втрачати? Ситуація з Мортанем нагадує стокгольмський синдром: зрештою ми прив’язуємося і до тюремного наглядача. Що ж до Мелані та її папороті, яка постійно в’яне, то не візьму до тями. Настільки дивно звільнятися самій, хоча глибоко всередині відчуваю, що не помиляюся. Десь є моє майбутнє. Десь є життя. Десь є Рік.

Одна з найбільших чеснот Ксав’є — це вміння завжди тримати своє слово. І цей раз не став винятком із правил. Пообіцяв, що зробить гарні дверцята для поштової скриньки, і не збрехав. Можна сказати, що він навіть перестарався…

Я наближалася до будинку, голова була переповнена питаннями про Ріка і про зміну професії. Тільки-но я переступила поріг, в очі відразу впали нові дверцята. Ксав'є перевершив себе. Можливо, що навіть за зразок він узяв якусь деталь зі свого броньованого лімузина. Хоча ні, знаю: для моєї поштової скриньки він зробив точну копію дверей від сейфу капітана Немо з «Наутілуса». Я підходжу, напівзачарована, напівналякана. Красивий мідний обвідок, масивні заклепки, товстий метал, приємна патина. Усе чудово підібране, відполіроване. Думаю, що цей витвір мистецтва важить зо дві тонни і спровокує обвал усього щита зі скриньками. Поряд з іншими залізними дверцятами мої нагадують ті, що ведуть до камери Залізної Маски.

Треба подякувати Ксав'є, тому що він створив витвір мистецтва. Нікому не вдасться вкрасти мої рекламні буклети. Банківські гроші були б у більшій безпеці за такими дверима. Але я б хотіла чогось простішого і стриманішого.

Це зроблено для тебе, Жулі. Ці дверцята — твій хрест. Якби ти не зіпсувала Рікової скриньки, нічого б цього не було. Тому на тебе чекає наступне покарання: усі сусіди, дивлячись на цю металеву потвору, вважатимуть, що ти збожеволіла і щонайбільше за чотири роки, дочасно постарішавши й ослабнувши, ти не матимеш навіть сил її відчинити…

З поштової скриньки стирчить записка. Я якомога обережніше витягаю її, аж руки затремтіли. «Якщо хочеш побачити свої листи, то зайди забери ключ, я в майстерні. Ксав’є».

Перед дверима будинку якась сім’я розвантажує автомобіль. Вони щойно повернулися з відпустки, а діти вже знову граються на подвір’ї. Я злегка скрикую, ухиляючись від їхнього м'яча правосуддя, що змушує їх реготати.

Здоровенний автомобіль Ксав’є стоїть на вулиці перед гаражем, а навколо нього викладено інструменти. Металевий корпус вилискує, він, мабуть, сильно розігрівся на сонці, яке сьогодні безжально припікає. Про себе я повторюю те, що скажу йому. «Це найкращі дверцята, які я коли-небудь бачила!» Це занадто. Потрібно придумати щось інше. Я помічаю черевики Ксав'є, які стирчать із-під його авто. Сюрприз: поруч інша пара ніг, і гадаю, що це навіть смішно. Я чекаю. Упізнаю старі теніски Ксав’є, а чиї ж дві інші ноги? Хвилинку: може, він нарешті знайшов собі подружку, яка теж небайдужа до машин? Але волохаті ноги суперечать припущенню, хіба що вона не робить епіляції, бо весь час займається своєю вантажівкою. Прокляття, здається я перетворююся на Жеральдін, вигадую сценарії. Вона точно передала мені свій вірус, коли обійняла.