Пауло Коэльо - Хіппі

— Я хотів би...

Підстаркуватий молодик піднявся й пересів до іншого кута, але Пауло дістав із сумки щось із три-чотири долари в еквіваленті й поклав їх поряд із ложкою на підлогу. Чоловік із подивом витріщився на нього.

— Ви поліцейський?

— Ні, я не з поліції, навіть не голландець, я хотів лише...

— Ви журналіст?

— Ні. Я письменник. Саме тому я тут.

— І які книжки пишете?

— Поки жодної. Спочатку маю дослідити.

Той глянув на гроші й знову на Пауло, сумніваючись, що такий молодий уже щось пише — хіба для газет, які були частиною «Невидимої пошти». Він потягся за грошима, та Пауло його зупинив.

— Лише п’ять хвилин розмови. Тільки п’ять хвилин.

Підстаркуватий молодик погодився — ніхто ніколи не заплатив йому ні цента за його час відтоді, як він покинув перспективну посаду в одному великому міжнародному банку, спробувавши вперше «поцілунок голки».

«Поцілунок голки»?

— Він самий. Ми колемося кілька разів перед тим, як увести героїн, бо те, що називають болем, для нас є прологом зустрічі з чимось, чого ви ніколи не зможете зрозуміти.

Вони шепотіли, щоб не привертати уваги інших, але Пауло знав, що, навіть якби в цей момент у приміщення кинули атомну бомбу, жоден і не думав би втекти.

— Але не називайте моє ім’я.

Він почав розказувати, і п’ять хвилин минули швидко. Можна було відчути присутність диявола в тім домі.

— І як? Яке відчуття?

— Це не піддається опису — тільки самому спробувати. Чи повірити опису Лу Ріда та «Velvet Underground» [33] «Оксамитове підпілля» ( англ .) — альтернативний рок-гурт зі США, менеджером якого був Енді Воргол; Лу Рід, ключовий учасник гурту, у своїх піснях описував власний сексуальний досвід та експерименти з наркотиками. :

Пауло вже слухав Лу Ріда. Цього було замало.

— Спробуй описати, будь ласка. П’ять хвилин минають.

Чоловік глибоко зітхнув. Одне око він скосив на Пауло, а друге — на шприц. Йому треба було швиденько відповісти й позбавитися настирливого «письменника», поки того не виженуть разом із грошима.

— Я так розумію, що ви вже мали досвід з наркотиками. І переживали ті відчуття, що викликають гашиш і марихуана: спокій і піднесення, віру у свої сили, бажання їсти й займатися любов’ю. Для мене нічого з цього не є важливим — це речі з того життя, якого нас навчили. Ви курите гашиш і думаєте: «Світ прекрасний, нарешті я звертаю увагу на речі», — але, залежно від дози, урешті-решт вирушаєте в подорожі, які ведуть у пекло. Ви вживаєте LSD і думаєте: «Чорт забирай, як це я не помічав раніше, що земля дихає, а кольори змінюються щомиті?» Це ви хочете знати?

Це він і хотів знати. Але почекав продовження.

— З героїном цілковито інакше: ви контролюєте все — своє тіло, свій розум, свої вміння. І безмежне, невимовне щастя охоплює цілий Усесвіт. Христос на Землі. Крішна у ваших венах. Будда всміхається вам з небес. Жодних галюцинацій, усе це реальність, чиста реальність. Вірите?

Ні, він не вірив. Але не сказав нічого, лише кивнув головою.

— Наступного дня немає похмілля, тільки відчуття, що ви дісталися раю і повернулися в мерзоту цього світу. Тоді йдете працювати й розумієте, що все це брехня, люди намагаються виправдати свої життя, здаючись важливими, щохвилини створюючи труднощі, бо це їм дає відчуття поважності, влади. Ви більше не витримуєте всього цього лицемірства й хочете вернутися в рай, але рай дорогий, а двері — вузькі. Хто входить, виявляє, що життя прекрасне, що сонце насправді може бути поділене на промені, уже немає більше цієї круглої, монотонної кулі, на яку навіть дивитися неможливо. Наступного дня ви повертаєтеся з роботи в потягу, повному людей з поглядом ще більш порожнім, ніж здається погляд тутешніх людей. Усі думають, як повернуться додому, приготують вечерю, подивляться телевізор, забудуть про дійсність... Чоловіче, дійсність — оцей білий порошок, а не телевізор!

Що далі підстаркуватий молодик говорив, то більше Пауло відчував спокусу спробувати принаймні один раз, тільки один раз. І чоловік розумів це.

— З гашишем я знаю, що існує світ, до якого я не належу. Те саме з LSD. Але героїн, чоловіче, героїн — це я. Він каже, що варто жити, незалежно від того, що думають ті, хто зовні. Але має одну проблему...