Кіліманджаро по-українські…
Where is your thinking? Осінь увірвалася у Київ разом із серпнем.
Самовідновлення та деградація (1).
Само руйнація та автофеляція (2).
Петрифікація (3) та мастурбація (4).
Самознищення та авто кастрація (5).
Перверзія в Кіліманджаро.
Перевезення Андруховича.
Дефекація (6) та гібридизація (7).
Полюція (8) та десорбція (9).
etc та хуїнізація.
1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 — Щоб вона означало?
Статева анестезія статевим органам та москалефобна мастурбація мізків у мізках.
Санта Марія заповнена Аве-Марією з органу. Оргазму вати на кожному перехресті під враження від…
Окружна по-американські та Тверська по Українські. Знов-таки, КІЛІМАНДЖАРО, ЙОБ ТВОЮ МАТЬ!
Синтаксиси у всіх свої проявах дратував до неможливого!
Кричати й хапати руками за голову…
Три кити, на яких розташовувався мій світ, похитнулися та розплелися по усьому білому світі.
Я їм яблука та направляю усю негативну енергетику у тебе, моя люба. Ти це прекрасно розумієш, лежиш на підлозі й повільно дивишся на мої ноги. Квартира пропахла тютюном, а я загубив свій зміст. Знаєш, таке теж може траплятися час від часу.
Я розминаю у пальцях частинку свого тіла, яке схоже на пом‘ятий шматок дерматину.
На столі лежить потертий том Карпенка-Карого, а на ліжку мій рукопис, який я тобі нещадно читав останні двадцять хвилин.
Я, ти, Вія та Коді лежали зараз на різних ліжках кімнати. На годиннику було трохи більше четвертої години ранку.
Ти підповзла трохи ближче й обняла мене, а потім поцілувала.
Вийшло так, неначе ти прощаєшся зі мною на завжди.
— Я кохаю тебе, Мариська.
Ти нічого не кажеш, а просто засинаєш на моєму плечі.
Коли я прокинуся наступного ранку, ти вже зникнеш.
Track 3 — Santa Maria 1:19
Санта Марія загубила усі свої мрії. Вона сиділа та нажиралася вина. Від алкоголізму рятує лише повільний сон.
Марія стала вже звичайною Мариською та загубила усі свої різнокольорові фломастери, якими вона малювала на папері.
Тож Марія довелося проколювати свої тонкі пальці та малювати червоною фарбою на шклі маршрутної таксівки, яка везла її додому.
За вікном усі барви змішалися із її автопортретом.
Хіромантія на долонях міста.
Санта Марія сиділа та дивилася на свої долоні, намагаючись повитирати із них сльози, які повільно просотувалися через її цноту.
Само пригнічена, вона сиділа вже на сходах Дніпра, ближче до ранку, та повільно спалювала своє серце, запхавши його до шматка паперу.
Санта Марія була вже зовсім не святою.
Вона згадала Юрка та Київ, який запам‘ятався їй лише фрагментами.
Їй було соромно за свої автопортрети.
Вона дмухала на воду та народжувала чоловіків. Їй так здавалося, до насправді із рота вилізали звичайні шмарклі та пара.
Вона торкалася ногами до оголеного тіла та називала його люблячи Борисфен.
Вона кохалася повільно та граціозно із водою, бо знала, що її вже не зрадять.
Мертвий Дніпропетровськ та сонце, яке повільно змішується із дощем.
Плач Єремії.
Плач, Єремія. Плач, Санта Марія.
Спогади…
— Глінтвейн улітку — це вже серйозно.
— Можна полежати на ліжку та просто повтикати у стелю, йоб твою мать!
— Народжувати дітей із вродженими дефектами мозку…
Він повільно цілує її та починає грати.
Кінчай!
КІНЧАЙ!
К І Н Ч А Й!
Сука…
— Більше нема відродження маргіналізації.
— Більше нема нічого.
Вона встає та починає бігти, залазить на найвищу точку свого тіла, а потім стрибає у свого рота, звідки випливає та губиться у вихрах води, які на справді є водограями та виливаються на зовні. Вона повільно тече по ріках свого тіла й, наковтавшись води, починає хаотично розмахувати руками. Коли вона зрозуміла, що вже не може нічого зробити, то просто починає розтікатися по усім океанам світу…вона вилазить із води та одягає картаті шорти Гліба.
Він сідає поруч із нею та обіймає. Вона, дуже холодна й мокра, починає цілувати його у вухо, а він посміхається та дивиться на сонце, яке повільно сходить із-під мосту. Гліб ніколи не скаже їй, що він любить її. Він і сам не знає, що він почуває.
Він навіть не знає, чи потрібна йому Санта Марія.
Він уже нічого не знає та дивиться на сонце.
Спогади…
…уже нічого не знає та дивиться на сонце, яке повільно розцвітає за вікном. Мариська ніжно пригортається до Юрка та дивиться на нього крізь балконні двері. Він належить їй, і вона пригадує, як він сказав останню фразу, перед тим як заснути. Їй одночасно страшно й радісно. І зовсім не хочеться іти, але вона повільно встає, цілує Юрка у вуха й виходить із квартири.
Читать дальше