Мирослав Дочинец - Світован

Спостиг людей неврожайний рік. І зима затяжна. Вигребли й поїли все зерно. А купити на посів ніде, та й грошей не товсто. Намлілися голодом — кінців не вивести. Прийшли огулом до замохнатілого від старості діда: «Дай раду, честивий чоловіче». Той каже: «Сійте полову!» Не до вибору: один посіяв, другий, третій. Зілляв дощик — зазеленіло поле. І люди звеселіли: який-не-який, а хліб. Ударили чолами перед дідом: «Спаси, Боже, за те, що наустив нас! Звідки ти знав про се?» — «Наука проста, — одвітовав той. — І в незнанні є знаття. І в полові є зерно».

Жили бідний і багатий сусіди. Мали кождий по синові. Панчук був замлілий і захлялий, через лінощі їда не йшла йому до рота. А бідняцький син аж пашів здоров'ям, дужий, хапкий до всього.

«Чим годуєш свого копила, що так файно впозірує?» — питає багач бідняка.

«Хлібом із росою».

«То, може, й мого тим підгодуєш, аби поправився? Я заплачу».

Встали скородень і пішли копати. Далеко на межі поклали хліб, бо більше нич для заживи не мали. Копають, копають, водою воле змочують. А черево свого просить. Та вузлик із їдлом ще далеко.

«Де ж той хліб з росою?» — звідає багацький син.

«Під корчем лежить. Правда, до того корча ще копати й копати».

Коли докопали, то панчук сам з'їв півбуханки глевкого й мокрого від роси хліба.

Були два жебраки — безногий і сліпий. У войні спостигло їх каліцтво. Один кутуляв на низенькому візочку, другий якось ходив безвіч із ціпком. Сиділи коло церкви і нажебрали дещицю грошей. Дочулися про храмовий празник у дальньому селі.

«У мене ноги, у тебе — очі, якось доліземо», — каже незрячий.

Постала перед ними ріка. Знайшли брід, а далі як?

«Беру тебе на горгоші, — каже сліпий, — а ти правуй, куди брести».

Так перейшли і ріку, і болото. Один тягнув візок, а другий направляв його. Двоє калік — сліпий і безногий, а впали в путь. Бо мудрі були.

Такі приповісті. Наступним плавом будуть інші. Пишеш, серце, щоб рецепт щастя тобі дати. Але в мого наставника такого немає. І, більше того, — таких слів він не жалує. Вигадані вони, як і сама вигадана людьми химерність щастя. Проте, як вірний твій служебник, я спробував нанизати намистини його заповітів-порад, що мають найближчий стосунок до цього поняття.

Позбувайся мотлоху. Щодня прибирай там, де їси і спиш. Не менш важливо викидати мотлох із голови й душі: те, що не приносить користі й краси, не радує тебе.

Лягай і вставай в один час. Бажано й за стіл так сідати. Ритм, узвичаєний режим дня і ночі — дуже важливі речі. Се — лад життя.

Щодня споживай зеленину, овочі, фрукти, ягоди.

Пий на ніч кисле молоко.

Виходь щодня на прогулянку. Диво само не прийде.

Ходи прямо. Нехай тіло буде прямим, а душа рівною.

Змивай ноги холодною водою. А ще ліпше — все тіло. Змивай рот після їжі. І очі — росою чи джерельною водою. Можна й дощовою після грози.

Честуй своє тіло. Хороше тіло — як хороше вино, довше зберігається.

Частіше всміхайся. Коли всміхаєшся — весь світ усміхається тобі. Якщо плачеш — то плачеш сам.

Плекай любов, яку відчув, і даруй її иншим. Це головний сенс життя.

Не думай про погане. Не думай про того, хто тобі неприємний. Ані хвилини.

Прощай усе і всім. Не заздри і не помщайся. Собі принесеш більше шкоди, ніж тим, кому заздриш і мстиш.

Дай часові час. Він лікує все.

Не марнуй їжі, часу і грошей. Той, хто не рахує, вмирає без сповіді.

Не вивчай натужно життя. Просто живи. Так, як умієш, як знаєш, як можеш.

Якщо не можеш пересилити свої слабости, то навчися жити з ними в мирі.

Спостерігай за життям, помічай його цікаві й радісні моменти. Якщо не вистачає часу, щоб помічати се, значить у тебе не вистачає часу, щоб жити.

Роби стільки, скільки встигнеш.

Більше здобудеш, коли навчишся розуміти, що потрібно иншим, а не тобі.

Нестатків, злиднів не бійся. Остерігайся, щоб злидні не були в тобі.

Не бійся хворот. Вони посилаються тоді, коли людина готова. Тим, хто не зазнав хворот тіла, важче дійти здоровля духу.

Вір у чудо. І воно прийде. Навіть якщо ти його не втямиш, то Бог не проморгає.

Після цих слів мені направду немає що додати. Довга річ не смакує. І хто довго крутить, сам іскручується. Та оскільки наш учитель закликає все рахувати, прошу за свою працю скромну заслуженину. Відправ за цією адресою телеграму моєму другові, що я живий і здоровий і в разі чого — можна мене звідомити через пошту вашого села.