Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Загубив? Шість мільярдів доларів? Це кілька вантажівок із готівкою. Ага, загубили. Просто дозволили їм десь осісти.

Я знаю, чому зберіг цю статтю. Вона була якась надто неймовірна. Можливо, іракський Скрудж МакДак десь на багдадському складі пірнає зараз у басейн, напханий купою грошви.

Підбадьорюючи Грітьє, я сказав, що в Європі як мінімум шість мільйонів тих, хто страждає на недоумство.

Еферт: «Тобто тобі здається, що розділений смуток — це половина смутку, так?»

На що Грітьє, всміхаючись, відповіла: «Не зважай на нього!»

Гадаю, я трохи почервонів.

Та й все одно, хіба це не підбадьорлива думка, що в самій лише Європі хворими на недоумство можна заповнити 120 футбольних стадіонів?

Грітьє сказала, що коли хвороба прогресує, ви можете пройти повз дзеркало й не впізнати себе. Вона сподівається, що подумає про себе так: «Боже, яка ж гарненька жіночка!»

Потім ми пройшлися по списку наших знайомих, які хворіли на недоумство. Зійшлись на тому, що половина з них досить нещасні, а то й дуже. «Отже, другій половині не може бути так погано. У будь-якому разі, не настільки, ніж більшості інших тутешніх пожильців. Це оптимістичний висновок», — промовила Грітьє і додала, що навіть і не думає передчасно йти з життя.

Так ніби то була відповідь на запитання, яке я не насмілився їй поставити.

З подагрою вже крапельку поліпше. Пігулки працюють. Я навіть можу хоч трохи пошкандибати.

У нашому субтропічному світі недоумкуватих базікал ви якнайменше десять разів за ранок почуєте, що раніше все було краще. Учора пані де Фріс сповненим ностальгії голосом сказала, що раніше завжди був час на каву та невеличку бесіду з сусідами. Еферт відзначив, що тоді в її випадку нічого не змінилося.

«Що ти маєш на увазі?»

«Я мусив слухати твоє безупинне базікання роками, Веро, крім тих випадків, коли ти затикалася, аби відсьорбнути кави».

Відповіддю стало обурене «Ну, знаєш!».

І вперше, відколи я її знаю, Вера замовкла на цілих п’ять хвилин. Коли ці п’ять хвилин скінчилися, вона бундючно почала вимагати, щоб Еферт віднині звертався до неї не інакше, як «пані де Фріс». Більшість тутешніх звертаються одне до одного за прізвищами. Мабуть, відгомін минулого, часу, коли все було значно краще, а люди ще поважали одне одного. Еферт єдиний, хто називав будь-кого, хто б то не був, на ім’я.

Сьогодні я знову досить жвавий і навіть відчуваю, що без проблем можу випити ввечері. Як виявляється, я більш залежний, ніж думав. Ви можете не розуміти цього, доки все йде пучком, та після кількох днів вимушеного сухого закону палке бажання випити хоч чарочку може жахливо позначитися на вашому настрої.

На захист своєї залежності від алкоголю я завжди собі кажу, що у моєму віці і так все по барабану. Тож наливши собі маленькій передвечірній келих вина, перший за вечір, я почуваюся виправданим. Не так давно я запалив би ще й сигару, але, на жаль, тепер це задоволення мені не по зубах. Від паління я мало не викашлюю легенів.

У Всесвітній день захисту тварин у меню ніякого м’яса чи риби. Натомість ми отримали кульки тофу з ендивієво-картопляним пюре. Такий собі міні-жест. Завтра візьму додаткову порцію м’яса.

Не те щоб 4-го жовтня всі стали ховати мишоловки, та й комарів труїти ми не припиняли. Є звіринá і є тварини. Те ж саме стосується й людей: когось підстрелять, хтось протягне ноги з голоду, а інший живе у маєтках з басейном.

Пані Стельваген викликала мене до свого кабінету, аби запитати, чи не міг би я придумати гарний прощальний подарунок для Аньї. Я не міг.

«На ціну не зважай», — наполягала вона. Певно, її мучила совість.

«Ну, тоді, гадаю, електричний велосипед був би гарним подарунком».

Ця ідея здалася їй суперовою. Я очікував, що вона відмахнеться від Аньї дешевим годинником або чимось схожим. Мабуть, цією натхненною пропозицією я догодив подрузі.

Сьогодні вдень я виходив, аби зустрітися з майстром по скутерах. Приємно знати, що вперше в житті я маю за чимось «йти до майстра». Я збирався попросити його замовити мені вітровий екран. Упродовж останніх кількох днів через сильний східний вітер мої прогулянки капітально освіжали, і це ще дуже м’яко сказано. Вітровий екран має зробити це діло більш стерпним.

Хенк Кроль, той, хто зводив барикади на благо наших пенсій, зазнав нищівної поразки. Схоже, він був дуже вибірковим у боротьбі за справедливі пенсії і не вважав за потрібне платити у пенсійний фонд податки за своїх же працівників.