Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Смію зауважити, що на порозі смерті чимала частина тутешніх пожильців міцно чіпляються за свою віру.

Після служби завжди роздають хліб і каву.

Учора здійнявся страшенний галас з приводу підвищення особистих внесків до вартості опіки за місцем проживання. У газеті зазначалося, що, крім чотирьох відсотків, які залежали від рівня забезпеченості, пенсіонерів зобов’яжуть платити ще вісім як «додаток на регулювання доходу». Ці новини викликали чимале обурення. Проте коли Греме запитав, хто з нас аж настільки заможний, щоби його зобов’язали платити згадані відсотки, лише пані Бреґман підняла руку. Вона подумала, що ми говоримо про платню Спілки пожильців.

Тутешні аборигени зі своїми скромними пенсіями здебільшого бідні, наче церковні миші.

Кумедно, що навіть парламентська партія «50 Плюс» погодилася підвищити індивідуальний збір. Як пояснив Хенк Кроль: «Щойно ми зайняли свої місця, як побачили, що всі інші голосують «за», навіть соціалісти. По суті, нас просто ошукали». Я прочитав цю цитату вголос для інших. Дехто вважав, що інші партії й справді мали би попередити Хенка заздалегідь.

Сьогодні за ланчем я привітав пана Хогдалена з набутком — невимовно прегарним скутером. Він показав мені майже всі новації, а єдине, чого не зміг продемонструвати, — то це повітряну подушку.

Він хоче заснувати скутер-клуб «Антилопи». При цьому зізнався, що назву звідкись поцупив. Я сказав йому, що подумую над придбанням «Canta Cabrio», однак ще остаточно не вирішив. Він зі свого боку взявся мізкувати над тим, чи дозволяти членство в клубі власникам «Canta».

Спершу мені це було нецікаво, але в якусь мить членство у його клубі почав здаватися привабливим. Мабуть, було би незле стати, для прикладу, організатором туру. Я вже навіть уявив собі довгу низку мобільних скутерів, які повільно повзуть безкінечною рівниною. І тільки зрідка якийсь пенсіонер риє носом кювет.

Два роки тому в Ґенемуйдені сталася аварія за участі «Canta». (Мені подобається зберігати цікаві вирізки з газет). Обоє людей, котрі знаходились у ній, загинули. Проте зверніть увагу на от що: їм було дев’яносто шість і дев’яносто сім відповідно! Врізались лоб у лоб з іншим авто. Можливо, лікарі відмовили їм в евтаназії, хто його знає. Переживаєш дві світові війни, а закінчуєш в утлій бляшанці, що врізається в бордюр поблизу Ґенемуйдена. Сотня і дев’яносто три роки на двох. І справді, незле. Ні згадки про те, чи було то подружжя. Можливо, вона доводилася його коханкою, як у випадку з Тедом Кеннеді [13] Едвард Мур (Тед) — сенатор Конгресу США від штату Масcачусетс (1962–2009 рр.). у Чапаквіддіку [14] Автокатастрофа на Чаппакіддіку — аварія за участі одного авто на острові Чаппакіддік, Маcсачусетс, 18 липня 1969 року, яка трапилася внаслідок халатності сенатора Теда Кеннеді й призвела до загибелі його 28-річної супутниці Мері Джо Капекні. . Але це було б занадто ідеально.

Повернемося до газетних вирізки: ось із п’ятниці: втеча 15 000 крокодилів. (Хіба можна ставити дві двокрапки в одному реченні?)

Учора ввечері о 18:25 майже всі пожильці зібралися біля плаского телевізора у Відпочинковій кімнаті. Що ж там Беатрікс скаже у своїй щорічній королівській промові? Ось воно: вона зрікається престолу. Правду кажучи, окрім цього оголошення, її коротка промова радше розчарувала. Пані Грунтеман, якій трохи бракує клепки, розмірковувала, чи відправлять тепер королеву у притулок для людей похилого віку.

Кімнату нещодавно упокоєної пані де Ганс поспішно звільнили, аби мати можливість здати її з першого числа місяця, тобто із цієї п’ятниці. Бізнес — це бізнес, гроші — це гроші. Бідолашній єдиній доньці де Ганс дали лише три дні на те, аби вона забрала материні речі, щоби зберігати їх десь чи пожертвувати значну частину Армії Спасіння. Інакше їй довелося би платити за ще один місяць. На жовтих сторінках довідника вона знайшла оголошення, автор якого стверджував, що дає добру копійчину за домашнє майно, і зателефонувала йому. Глянувши на скарби покійниці, він одразу ж розвернуся й пішов. «Це не варте навіть того, аби я завантажував його у фургон». Тактовний тип.

Припускаю, що у пані де Ганс не було ні грошей, ані смаку. Скінчилося все тим, що її донька взяла кілька дарунків на пам’ять, а решту пожертвувала благодійній крамниці.

Вона благала пані Стельваген про ще три дні без плати. «Мені так прикро, так соромно, хотіла б я мати змогу сказати вам щось інше, але просто змушена дотримуватися правил», — найвірогідніше, злукавила Стельваген. Треба буде спитати Анью, чи маю я рацію. Якщо притулку доводиться самотужки звільняти кімнату, родичам надсилають рахунок на 580 євро чи й більше, навіть якщо там роботи не більше ніж на годину.