Селеста Инг - Несказане

Западає довга тиша. Далі знову озивається Джеймс:

— Ти серйозно вважаєш, що ланцюжок на дверях щось би змінив?

Мерилін грюкає чашкою по столу.

— Вона ніколи сама не пішла б. Я знаю, що не пішла б. Вислизнути з дому серед ночі? Моя Лідія? Ніколи. — Мати обома руками стискає фарфорову чашку. — Хтось її забрав. Якийсь псих.

Джеймс зітхає, глибоко, з тремтінням, немов силкується підняти щось дуже важке. Мерилін останні три тижні постійно говорить щось подібне.

На ранок після похорону його розбудили світанок і шквал спогадів: глянсова труна, приємний дотик шкіри Луїзи, її тихий стогін тієї миті, коли він опинився згори, і він раптом відчув себе брудним, ніби облитим багнюкою. Увімкнув у душі гарячу воду, таку, що під нею мусив крутитися, мов на кутні, обливаючи тіло ледь не окропом — ділянку за ділянкою. Це не допомогло. А коли вийшов із ванної, почув унизу тихий звук, ніби щось дряпалося в дім, — то Мерилін ставила на вхідні двері ланцюжок.

Джеймс хотів сказати те, що крутилося в думках уже кілька днів: вони не могли ані передбачити того, що сталося з Лідією, ані запобігти цьому. Зупинив вираз обличчя Мерилін: сумний і наляканий, але водночас розгніваний, ніби він чимось перед нею завинив. На мить вона здалася йому іншою жінкою, незнайомкою. Джеймс болісно ковтнув, мимоволі доторкнувся до коміра, а потім застібнув сорочку на останній ґудзик.

— Ну, — сказав він, — я їду до школи. У мене літні заняття.

Коли він нахилився, щоб поцілувати дружину, вона сахнулася, ніби дотик її обпік. На ґанку газетяр залишив останній випуск. « Місцева родина проводжає дочку на спочинок» .

Джеймс досі тримає цю газету в нижній шухляді столу. « У старшій школі Мідлвуда було всього двоє дітей азійського походження — Лідія та Нат Лі. Тож не дивно, що ця дівчина завжди вирізнялася з натовпу. Однак добре її знали всього кілька людей». Відтоді подібні статті виходили мало не щодня: у маленькому місті будь-яка смерть особливо вражає, але смерть молодої дівчини — золота жила для журналістів. « Поліція досі шукає ключ до розгадки причини смерті дівчинки. За словами слідчих, найімовірніше, це все-таки самогубство».

Щоразу, коли він бачить подібний заголовок, жмакає газету, ніби загортаючи в неї щось гниле, поки Мерилін чи діти не побачили. Лише коли почувається в безпеці, у своєму офісі, розправляє зім’ятий папір, щоб усе уважно прочитати. Потім додає газету до купки в замкненій шухляді, й ця купка дедалі більшає.

Тепер він нахиляє голову.

— Не думаю, що сталося саме це.

Мерилін наїжачується.

— Що ти пропонуєш?

До того, як Джеймс встигає відповісти, лунає дзвінок від дверей. Це знову поліція, і коли в кухню заходять двоє офіцерів, Нат і Ханна одночасно видихають. Принаймні, батьки перестануть сваритися.

— Ми просто хотіли розповісти вам останні новини, — каже старший, офіцер Фіске, Нат його пригадує.

Фіске дістає з кишені записник і пальцем, схожим на обрубок, поправляє окуляри на носі:

— Усі у відділку вам щиро співчувають. Ми просто хочемо з’ясувати, що сталося.

— Звісно, офіцере, — бурмоче Джеймс. Ми поговорили з людьми зі списку, який ви нам дали. — Офіцер Фіске звіряється із записником.— Карен Адлер, Пем Сондерс, Шеллі Бріолі. Усі вони сказали, що ледве знали вашу дочку.

Ханна стежить за тим, як змінюється батькове обличчя: воно густо червоніє, ніби від раптового висипу.

— Ми поговорили з однокласниками Лідії та її вчителями. З того, що ми дізналися, можемо сказати: у неї було небагато друзів. — Офіцер Фіске піднімає погляд. — Чи можна сказати, що Лідія була самотня?

— Самотня? — Джеймс кидає погляд на дружину, далі — уперше за цей ранок — на сина. « …одна з лише двох дітей азійського походження в старшій школі Мідлвуду — другим був її брат, Натан… …Лі завжди вирізнялася з натовпу» . Він знав це відчуття: усі ці обличчя, бліді, мов риб’ячі, мовчазні, з непорушно витріщеними очима. Він намагався переконати себе, що Лідія була інакша, що друзі допомогли їй стати просто ще однією людиною з натовпу.

— Самотня, — знову повільно проказав він. — Лідія справді багато часу проводила на самоті.

— Вона була така зайнята, — перебиває Мерилін. — Лідія дуже активно працювала на заняттях. У неї було багато домашніх завдань. Багато чого вона мала вивчити. — Жінка переводить серйозний погляд від одного полісмена до іншого, неначе боїться, що вони не повірять. — Лідія була дуже розумна.