Вдома ще хтось був. Вона не бачила, хто, але десь у кухні чи в далекій кімнаті горіло світло, чулися тихі голоси.
Зеленович запросив її до кабінету, суміжного із вітальнею.
Причинив двері, запропонував сісти. З його обличчя не сходила чарівна й нахабна усмішка.
- Боже мій, – раптом скрикнула вона. – Він же забув дати мені коньяк!
- Не треба коньяку. В мене є – бачите скільки. – Він поставив на маленький столик дві чарочки, почату пляшку і коробку дефіцитного в ті часи «Пташиного молока». – Головне, що ви прийшли. Давно в мене не було такої чарівної жінки.
- А мене так давно не називали чарівною жінкою, – вона зітхнула, – хіба що у попередньому житті.
– Ви вірите в переселення душ?
- Ні. Але хочеться.
– І мені хочеться. Ви і в попередньому житті були такою ж милою. А я і в минулому житті був якимось ескулапом… А в цьому і в цій країні моя операція коштує ви знаєте скільки. Не будемо торкати морально-етичного аспекту проблеми. Будьте певні, я допомагаю безкоштовно, якщо це необхідно порядній людині, яка зовсім без грошей. Ваша свекруха не з тих. Але я відчуваю, що непрямим чином можу допомогти вам. І зроблю це. Давайте вип'ємо за вас.
Вони випили. А потім випили ще. Він розглядав її нахабно і ніжно, а в неї поступово минало зніяковіння.
- Будьте певні. Все буде гаразд. Ви заслужите ласку вашої родини. Хто у вас – син, дочка?
- Дочка.
- В мене теж. Ось, візьміть для дівчинки. – Він зібрав пакетик «Пташиного молока», простяг їй. Вона розкрила свою маленьку сумочку, і звідти випала нова коробочка зі старими колготами. Він нахилився і подав їй ту коробочку.
Лікар Зеленович був добре обізнаний не лише з хірургією.
Він зрозумів, наскільки серйозно молода жінка поставилась до того, що від неї вимагалося.
- Давайте, я відвезу вас. – Він подав їй синього плаща, вони спустилися вниз і сіли в його авто. У лискучій чорноті навкруги попливли вікна і ліхтарі.
- Коли дуже втомлююся після роботи, люблю їздити містом без певної мети.
Вони поїхали по Артема, потім по Соляній, а потім по Глибочицькій. Праворуч темніла гора Хоpив, ліворуч блимали вогники Щекавиці. Вона дивилась, широко розкривши очі, на знайомі місця, які з вікон машини виглядали зовсім по-іншому і думала, що вперше за багато років може не нервувати, що треба додому. На Подолі в'їхали у вузеньку вуличку і зупинились біля віконець із ґратками.
- Тут непогано готують каву, цікаво, чи ще відчинено?
В кав'ярні гучно сміялися молоді хлопці й дівчата. То було чуже незнайоме життя, його божевільний вир.
– Як ваше ім'я? – ніжно запитав він.
- Ганна.
- Дуже добре, що вас так звуть. Донна Анна. То ім'я жінки, якої так і не мав Дон Жуан.
- Боявся командора…
- Ну, по-перше, Дон Жуан нічого в світі не боявся, а подруге, по-друге ваш чоловік – не командор.
Після кав'ярні вони їхали по набережній. Чорнів Дніпро, пливли убогі кам'яниці Набережної Хрещатик. Зеленович розповідав пригоди, що відбувалися в тих подвір'ях давнодавно, ще коли він студентом працював на швидкій допомозі.
Чоpне місто пливло рікою життя і несло в божевільну далечінь. Ось і їхня сонна Куpенівка, і їхній темний будинок.
- Ну от, в моїй машині довго житимуть ваші парфуми, Анно. Прощавайте. Все буде чудово. А вам я хочу дати одну невеличку пораду. Ніколи, навіть у смертну годину, якщо, не дай Боже, помиратимете раніше за свого чоловіка, не зізнавайтесь, що між нами, як кажуть обивателі, нічого не було. Він того не вартий.
- То що ж ми все-таки вирішимо – олів'є чи вінеґрет? – запитала дружина.
- Олів'є, – сонно відповів він.
- Ти знаєш, до шпрот і справді краще олів'є, а от до оселедця краще вінеґрет.
- Значить, хай буде вінеґрет.
- Так, але ж твої брати полюбляють олів'є, просто всю велику салатницю до себе тягнуть, хоч насипай одному – подвійну порцію, а другому – потрійну!
- Ну, то роби олів'є.
- Але ж без вінеґрету не подаси ні оселедця, ні грибів. отже, доведеться робити і олів'є, і вінеґрет, – дружина стурбована, ніби йдеться про порятунок всієї земної цивілізації.
- Ну тоді роби і те, і те.
- Але ж це не менше шести великих тарілок, не стане місця на столі для консервацій! Огірків і кабачків треба ставити не менше шести-семи салатниць. Маринованих грибів – не менше трьох, це святе. А ще ж із порядку денного не знімаються ні буженина, ні фаршировані яйця.
- Яйця можна зняти, – йому дуже хочеться спати, він мимрить лінькувато сонно.
– Та ти що, фаршировані яйця – то наша родинна фірмова страва! Робитимемо всі види фаршу – і печінковий, і сирний, і цибулевий… Яйця будуть без обговорення. Але ж яка буде основа – вінеґретна чи олів'єва?
Читать дальше