Оливер Сакс - Стрімголов. Історія одного життя

«Брейн» — щомісячний рецензований науковий журнал із неврології, що видається у Британії з 1878 року. — Прим. перекл.

Олександр Лурія (1902–1977) — радянський психолог, засновник напряму ней­ропсихології. — Прим. перекл.

…І страхом, оскільки, читаючи її, я замислився, яке місце мені приготоване у світі? Лурія вже з’ясував, розповів, написав і обміркував усе, що я будь-коли міг сказати, написати чи обміркувати. Я так засмутився, що розірвав книгу навпіл (а потім мав купити у бібліотеку новий примірник і придбати ще один для себе).

Можливо, тут на мене вплинуло те, що Вільям Джеймс писав про свого вчителя Луї Аґассіза — як Аґассіз «зачиняв студента у кабінеті, повному панцирів черепах чи лобстерів, або ж устричних мушель — без жодної книги чи знаряддя, що могли б йому допомогти, і не випускав його звідти, доки той не розкриє усіх особливостей цих об’єктів».

Під час страйку 1984 року все було інакше. Тоді упродовж сорока семи днів нікому не дозволялося перетинати лінію пікету. Чимало пацієнтів через це потерпали, тридцять із них померли від недбалого догляду, про що я повідомив батькові у листі, попри те, що тимчасові працівники й керівництво наві­дувалися доглядати за ними.

Едвард Гіббон (Edward Gibbon, 1737–1794) — один із найвидатніших англійських істориків XVIII століття, вважається засновником сучасної західноєвропейської історичної науки, подекуди висловлював надто спрощені погляди на історичні події. — Прим. перекл.

Раймонд Ґрін з видавництва «Хейнеменн» (який написав схвальний відгук на «Мігрень» після того, як вона побачила світ на початку 1971 року) хотів, щоб я створив книгу про паркінсонізм «так само», як про мігрені. Це мене водночас і надихало, і охолоджувало: я не хотів повторюватися, відчував, що книга має бути зовсім іншою, проте гадки не мав, якою саме.

День праці — національне свято у США, що відзначають у перший понеділок вересня. — Прим. перекл.

Шива — в юдаїзмі тижневий період скорботи за найближчими померлими родичами, упродовж якого члени родини збираються в одному домі (переважно у домі померлого) і приймають співчуття від відвідувачів. — Прим. перекл.

Однак, коли кілька місяців по тому я повернувся до Лондона, дядько Дейв сам уже був смертельно хворий. Я навідував його у лікарні, проте він був надто слабким для розмов. Тож, на жаль, це був прощальний візит до дядька, який у моєму власному дитинстві став мені важливим наставником, і я так ніколи й не дізнався, якою була мама у свої дитячі роки.

Зі смертю мами і завершенням «Пробуджень» (тоді книга ще не мала назви) я відчув дивне, непереборне бажання читати й дивитися п’єси Ібсена; він відгукувався у мені, у моєму стані, і тільки його думки були мені стерпні. Повернувшись до Нью-Йорка, я відвідував кожну п’єсу Ібсена, на яку лише міг потрапити, але ніяк не міг знайти, де грають виставу, яку я понад усе хотів побачити — «Коли ми, мертві, пробуджуємося». Нарешті у середині січня я дізнався, що цю п’єсу ставлять у маленькому театрі на півночі Массачусетсу, і одразу ж подався її дивитися. Погода була жахлива, вузькі дороги були підступні. Це була не найкраща з вистав, проте я ототожнив себе з Рубеком, художником із комплексом провини. У ту мить я вирішив, що маю назвати книгу «Пробудження» .

Ганна Арендт (Hannah Arendt, 1906–1975) — німецько-американський філософ єврейського походження, політичний теоретик та історик. Її вважають піонером у дослідженні тоталітаризму і класиком у визначенні його як соціального явища. — Прим. перекл.

Він лишив у Нью-Йорку і свою стереосистему, й усі платівки, що мав — а це чимало звичайних (на 78 об./хв) і довгогральних, — і попросив мене «наглядати за ними». Я багато років зберігав і програвав їх, хоча з часом ставало все важче замінювати трубки в підсилювачі. У 2000 році я передав їх до архіву Одена в Нью-Йоркській публічній бібліотеці.

Честер Келмен (Chester Simon Kallman, 1921–1975) — американський поет, лібретист, перекладач. — Прим. перекл.

Річард Ґреґорі (Richard Langton Gregory, 1923–2010) — британський психолог, професор нейропсихології, емерит в університеті Брістоля. — Прим. перекл.

А потім тон листа змінився, і я дізнався дивовижну історію його знайомства з Павловим: старий (тоді Павлову було вже за вісімдесят), на вигляд, як Мойсей, розірвав першу книгу Лурії навпіл і шпурнув йому під ноги: «І ти ще смієш називати себе науковцем!». Лурія відтворив цей приголомшливий епізод із такою яскравістю та пристрасністю, що однаковою мірою відобразив комізм і трагізм ситуації.