Хеннинг Манкелль - Італійські черевики

Вона не відповіла, а натомість закинула наплічник на плече і, взявши меч і сумку Сіми в руку, зникла в темряві.

Невдовзі мало розвиднітись. Я зрозумів, що вона не слухала б мене, навіть якби я зійшов до пірса і спробував порозмовляти з нею. Тож я сів за стіл і написав листа:

«Ми могли би переселити твоїх дівчат сюди. Даймо спокій сестрам і мешканцям села. Я маю право побудувати будинок на фундаменті старого хліва. У повітці для човнів є кімната, яку можна ізолювати і облаштувати. Тут у домі є порожні кімнати. Якщо з’явився трейлер, то поставимо ще й його. Тут досить місця».

Я зійшов до пірсу. Вона підвелась і зайшла в човен. Я мовчки простягнув їй листа. Вона вагалась, чи взяти його. Потім вона запхала листа в рюкзак.

Море було гладеньке. Шум мотора розривав тишу і розганяв полохливих качок. Аґнес сиділа попереду, відвернувши обличчя.

Я причалив до найнижчого місця пристані й заглушив мотор.

— Тут їздить автобус, — сказав я. — Розклад висить на стіні.

Вона вийшла на пристані, не промовивши ні слова.

Я вернувся додому й ліг спати. По обіді я витягнув старий пазл із картиною Рембрандта і висипав частинки на стіл. Я почав складати його з початку, хоча й знав, що ніколи не закінчу.

Через день після від’їзду Аґнес із північного сходу налетів шторм. Я прокинувся від того, що одне з вікон відчинилось і ним сильно вдаряв вітер. Окремі пориви досягали сили урагану. Я одягнувся і зійшов униз, щоби перевірити, наскільки міцно прив’язаний човен. Рівень води сильно піднявся. Хвилі налітали на пірс і оббризкували стіну повітки. Коли вітер віє з північного сходу, хвилі б’ють саме в напрямку повітки. Я підстрахував корму запасним канатом. Буревій завивав за стінами повітки. У дитинстві я боявся сильного вітру. У час шторму повітка немов наповнювалась криками людей, які бились. А тепер сильний вітер навіював відчуття безпеки. Стоячи внизу біля пірса, я відчув себе захищеним.

Шторм тривав ще два наступні дні. Одного з тих днів Янсон привіз пошту. Він проти свого звичаю запізнився. Вийшовши на пірс, він розповів, що між Рьогольменом і Гьоґа Хешнесет у нього заглухнув мотор.

— Ніколи раніше не було проблем із мотором, — скаржився він. — Звісно ж, у таку погоду мотор починає затинатись. Я мусив кинути якір, та все одно мене прибивало до берега на мілині коло Рьогольмена. Якби мотор не завівся, я б розбився об скелі.

Я ще ніколи не бачив його таким схвильованим. З власної ініціативи я запропонував йому сісти на лавці, щоб зміряти тиск. Він був трохи підвищений, але не настільки, щоб викликати занепокоєння, беручи до уваги те, що трапилось.

Янсон зайшов у човен, що хитався і вдарявся об пірс.

— Я не маю для тебе пошти. Але Ганс Люндман передав тобі газету.

— Навіщо?

— Він не пояснив. Вона вчорашня.

Він простягнув мені газету з великого міста.

— Він нічого не сказав?

— Лише попросив передати тобі. Ганс не надто говіркий, ти ж знаєш.

Я попхав човна, коли Янсон почав відпливати, опираючись сильному вітру. Розвертаючись, він мало не сів на мілині. Та в останню мить йому все ж удалось вибратись із бухти.

Покинувши пірс, я зауважив у воді щось біле неподалік берега, де трейлер. Підійшовши ближче, я побачив, що то мертвий лебідь. Його довга шия звивалась між водоростями, наче змія. Я повернувся до повітки, поклав газету на поличку з інструментами й надів пару робочих рукавиць. Опісля я витягнув лебедя. У його тіло глибоко врізався заплутаний у пір’ї нейлоновий шнур. Лебідь помер із голоду, бо не зміг шукати їжу. Я виніс його на одну зі скель. Невдовзі його з’їдять ворони та чайки. Карра вибралась на скелю і понюхала птаха.

— Це не для тебе, — сказав я. — Це для інших.

Раптом мені стало зовсім нудно складати свій пазл. Я спустився до повітки й витягнув одну з сітей для камбали і взявся лагодити її на кухні. Мій дідусь проявив неабияке терпіння, навчаючи мене, як правильно в’язати мотузки й ремонтувати сітки. Я й досі володів тими навиками і технікою. Я просидів над тими петлями, аж доки не стемніло. Подумки я розмовляв з Аґнес про те, що сталось. У моїй уяві ми помирились.

Я повечеряв залишками курки. Попоївши, ліг на тапчані й слухав завивання вітру. Я саме збирався ввімкнути радіо, щоби послухати новини, коли це згадав про газету, яку привіз Янсон. Я взяв ліхтар і, спустившись до повітки, забрав газету.

Дії Ганса Люндмана завжди були обґрунтовані. Сівши за кухонним столом, я взявся помалу перечитувати газету. Десь мусило бути те, що він хотів мені показати.