Владимир Ешкилев - Богиня і Консультант

Ягин повернувся до музею, обійшов будівлю, оглянув гаражі, трансформаторну, майстерні та галявину зі скіфськими і половецькими бабами. Мокрі боввани безжурно дивилися на його відчай. Задрижений і зболений, він знову зайшов до музейного приміщення, проминув сплячого охоронця й оглянув експозиційні кімнати. Севту він знайшов у третій. Вона лежала на підлозі за довгою вітриною, в котрій спочивало ікло велетенського мамонта. Шия Жриці була химерно вивернута, осклілі очі дивилися на вертикальний стенд, де художник коричневою сангіною намалював стоянку первісних людей. Серед троглодитів і мумачих кісток [127] Мумак – мамонт. він зобразив жінку з лупатими очима, разюче схожу на Праматір Йіму.

«Йохані мамонти… – до голови Ягина, як часто буває у таких випадках, забігла найдурніша з принагідних думок. – Мамонти – вони ж теж слони, тільки волохаті…»

Ягин опустився на коліна перед трупом. Дощова вода з його волосся зволожила воскове обличчя колишньої «ляльки». Він стояв на колінах вже хвилини зо три, коли біль вдарив його у нервовий вузол, розташований над другою чакрою. Ніби безжальні щелепи шамарая прокусили хребет; Ягин осів на правий бік. І тільки тепер побачив зменшену копію Жезла Сили – статуетку Золотої Карни, яку кати поставили за кілька сантиметрів від розметаного по підлозі волосся відступниці.

Коммодор Деспер’є у супроводі двох Паладинів зайшов до кабіни ліфта. Вона швидко рушила вниз, проминула кілька підземних поверхів лондонської резиденції Ордену і зупинилася на передостанньому рівні, де знаходилася Крипта – середньовічне святилище, споруджене в міських катакомбах за наказом сорок четвертого Коммодора Вільгельма Гавзеліуса.

Деспер’є неквапно пройшов Коридором Сутінкових Лордів, який прикрашали старовинні кам’яні статуї видатних лицарів і самого Гавзеліуса. Погляд Коммодора на мить затримався на одній зі статуй. Вона зображала Маргадака – видатного Майстра Зброї і сьомого носія свідомості Дракона, який жив у сімнадцятому столітті й ціною власної плоті знищив лиходійний Ковен Курана. Гранітний Маргадак стояв у грізній позі, напіввитягнувши з піхов меча.

Один із Паладинів цифровою карткою відімкнув двері Крипти. Лицарі зі знаками пошани проминули вівтарі й гробниці розкішної високої Панцирної зали, прокрокували надмогильними плитами каплиці Constellation [128] Constellation – сузір’я (англ.). , і сходами зійшли на останній рівень святилища, до Забороненої кімнати. Вона була низькою і просторою. Її стелю підтримували прямокутні колони, а стіна з товстого скла ділила кімнату на дві нерівні частини. За склом, на великому мармуровому столі, лежали оголені тіла молодого чоловіка і дівчини. Над ними схилився Майстер Буття. Його помічники чаклували навколо складних пристроїв, побудованих з металу кольору темної бронзи. У світлі галогенових ламп тіла на столі здавалися намащеними жиром.

– Це ж уперше ми повертаємо двох одночасно? – спитав Коммодор в того Паладина, який відчинив двері Крипти.

– Вперше за багато століть, Владико, – підтвердив лицар. – Майстер Буття подолав значні перешкоди задля виконання вимоги Дракона. Великий Дух зазначив у кількох видіннях, що тіло для його супутниці має бути досконалим за формою, незайманим і з рудим волоссям.

– Тут, у Британії, чимало рудих дівок, – зауважив Коммодор. Зауваження було недоречним і навіть не вельми коректним, але жодна зморшка не здригнулася на суворих обличчях Паладинів. Орденська дисципліна базувалася на безумовному підкоренні керівникам, навіть якщо останні не мали розуму і чеснот великого Гавзеліуса.

– Але ж, Владико, за кілька місяців знайти руду незайманку з модельними формами і відповідною графікою свідомості! – Паладин похитав головою. – Погодьтесь із тим, що наші брати цього разу зробили більше за можливе. Окрім того, примха Дракона заскочила нас зненацька: у попередніх поверненнях він ніколи не вимагав забезпечити його транспортальною супутницею. До речі, вам відомо, хто вона?

– Ні.

– А яким ім’ям її викликано?

– Ім’ям «Безіменна».

– Сюрприз від Лорда Ящера, – докинув другий Паладин.

– Може, це дух драконячої самиці? – припустив Коммодор.

Лицарі перезирнулися, але не ризикнули ані підтвердити, ані спростувати припущення свого лідера. Тим часом Майстер Буття і його помічники звузили коло навколо мармурового столу. Вони мовили таємні мантри повернення, древні закляття виклику з потойбіччя блукаючих духів сутінків і надвечір’я. Скляна стіна не пропускала звуків; трійця лицарів могла бачити лише, як ворушаться губи орденських жерців. Потім Майстер Буття нахилився над чоловічим тілом і щось прошепотів над його правим вухом. Потім те саме він зробив над вухом жіночого тіла. Його помічники впали на коліна, вшановуючи тринадцяте повернення найдавнішого зі свідків підсоння.