Александр Ульянов - Жiнка його мрiї

Кав’яренька нагадувала коробку, заґратовану арматурами, звареними і пофарбованими у жовтий колір. Прочинені двері, якщо дивитися навкіс крізь ґрати, виявилися чоловічою вбиральнею. За прилавком стояв товстун, з вусиками а-ля Гітлер, у дешевому костюмі-трійці, і його бляклий, наче березневий туман, зір теж невтомно блукав синім, паскудно освітленим квадратом чоловічої вбиральні. Але головне полягало в тому, що обидва там бачили жінку. Жінку у чоловічій вбиральні. Запахи звідти: хлорки, сечі, адреналіну, сімені – увесь цей букет змішувався з чистокровною віденською кавою, чаєм і дорогим коньяком. Дівчина курила сигарети, теж дорогі. І хоча він був лише студентом паскудного вузу, але за цей час навчився розбиратися в парфумі, випивці і в жінках.

Цей спогад, вірніше, картинка пройденого життєвого шляху, що виникла нарешті зараз у громі, у тиші його ж будинку, який видавався чужою фортецею, навів думку: за місяць перед тим, як у синьому туалетному косяку він побачив Ладу, його завербували спецслужби. Чого він напевне чекав і молився вечорами, незважаючи на те, що і дід, і дядько, і старший брат згнили по тюрмах. Хоча саме це його і затримувало, це заважало жити, і кожного ранку він вставав, наче проклятий, і розумів, що нічого, рівним рахунком нічого не може змінитися у його житті. Від того дня він читав судову справу Сташинського, і це заняття йому приносило неабияке задоволення, мало того, він знаходив там відповіді. Ті відповіді, яких ніхто не давав з його оточуючих у далекому сірому дитинстві, затиснутому церквою, шепотом і страхом бути арештованим або ще щось. Ніхто з його рідних не визнавав, що справу остаточно програно, а він, щоб суперечити, був надто малим і боягузливим.

Принаймні сам Сташинський не давав згадати, з печаллю худого чоловічка, з обтягнутим жіночою шкірою обличчям, гострим вольовим випнутим підборіддям, крутим черепом і рідким жовтим волоссям. З рота цього суб’єкта смерділо м’ятною жуйкою, тією, забороненою, польською. Ім’я, назва заборони висіли тоді в зимовому повітрі разом із чорним ганчір’ям птахів, що падали у провулки клаптями, за собором, у провалля дня. І так отоді він побачив дівчину, з чіткими рисами обличчя, прищаву, з випнутими скулами, але ладно збиту. Вона курила у чоловічій вбиральні, обіпершись круглим задком на засцяні пісуари, а очі у неї променіли, наче дві зірки. Саме такою була Лада, що несла заборонене. Він пив дешевий смердючий чай і грів руки об чашку, хоча міг запросто поснідати у дорогому ресторані. Саме вона відділила і наповнила той мертвий простір між ним і чоловіком, що сидів на краєчку стільця, йорзав по дереву туди й сюди, а ногу на ногу закинув так далеко за коліно, стиснувши ляжки, як це роблять гомосексуалісти. Так, він добре розумівся на подібних речах, але ніяк не переступав межі, радше з обережності. Він був освіченим у цих справах.

Єдиним недоліком початківця у нього була його чуттєвість. Так, він був чутливим, як молочне порося. Навіть зараз у широтах кімнат, де за вікнами падав м’який сніг, а тут повзав мокрою теплою ганчіркою спокій, він з нежданою тривогою, що вискочила наче червоний фурункул, чекав на цю жінку, на її повернення, але думав неустанно про Ладу і про минуле, щоправда, як про чорно-біле фото. Він почав збуджуватися і пітніти. Найбільш розумне, що прийшло йому в голову, то сходити на кухню, заварити чаю і чекати далі. Але він чомусь не став цього робити, лише міцніше натягнув простирадло на очі і слухав, як серце б’є і б’є об ребрину.

Лада врятувала його того березневого дня, щоб заманити у пастку. Два блискучих ока серед тугих чоловічих випарів, вигнута спина, тугі крижі, круглі груди – це зовсім інша Лада, ніж та, що лежала в його обіймах, і щось заборонене і дике обпікало йому пах. Але чому вона вибрала таку дурнувату смерть, хіба мало всіляких пігулок, розкиданих по шафах. Хіба мало газу у горілках, чи затупилися достобіса всі леза. Вона вибрала досить страшну смерть. Нічого в її житті не говорило, що вона може таке зробити, незважаючи на екстравагантність, ну, припустімо, дивитися, як спарюються корови і жеребці, або як дамочки парують з собаками. Для нього це було нудно, навіть противно, бо він відчував себе християнином, безбожником, але з християнською мораллю, і не міг своє покалічене виховання полишити за порогом, як це одного дня зробила Лада. Почуття і чутливість значили для неї набагато більше. Пізніше він почув кроки, лункі, чіткі, вони несхожі на ті кроки, що нагадують втомлених коханням жінок, – це були важкі кроки, впевнені, вони не зароджувалися на порожньому місці, вони виходили в життя чітко, ясно даючи зрозуміти, для чого прийшли. Але він не прийняв простирадло і продовжував сидіти, з мокрою від переляку проміжністю, з порожньою головою, бо думки стер хтось невидимий, і зараз було таке відчуття, наче в ніздрі понабивалося пилюки. Проте він зібрався з силами, зісмикнув простирадло, але нікого не побачив.