Александр Ульянов - Серафима

Серафима все це бачила, але ніби не своїми очима. Далі вони стягнули Сергія, саме вони, кілька здоровенних колишніх шахтарів, усі в запахах мазуту і диму, і горілки, і ще чогось; і від ударів він загудів – чисто як неживий предмет. Батько стояв у проймищі, нервово курив, а мати істерично клекотала у нього за спиною, а він відводив її одним порухом плеча, а вона сорокою визирала то з-за одного, то з-за іншого. Серафима дивилася, як дрібні краплі крові злітають у повітря, розпилюються й сідають на подушки. І тут вона чітко зрозуміла: їй це подобається. А головне – Серафима знає, за що його б’ють. І їй не було страшно, навіть не було цікаво, їй справді подобалося. Через багато років вона вирішить, що таки аби взнала, аби зустріла такого пізніше, років десь через шість, то обов’язково б дала.

Далі його волочили за ноги, за патли куцим готельним коридором, де стіни в проточинах і грибку, а мати била Сергія по голові сумочкою і верещала. Батько взяв дівчинку на руки, відвернув обличчя і поніс. Вона з цікавістю висунулася з-за плеча, щоб глянути, що там з папугою. Коломбо Білі Гетри бив крилом об паркет. І він їй зробився огидним, як і того першого разу, коли вона побачила його око крізь дірку в саквояжі.

Сойка ударилася об порцеляну неба. Дівчинці нагадалися піала з білим рисом, посипаним суницями, запашний чай, незрозуміле і нудне читання, прогулянки уздовж берега… І чи тоді, чи пізніше (напевне вже пізніше) вона знала, що він нічого не хотів; це перша й остання безкорисна допомога чи спроба в її житті. Але тієї хвилини у низу живота шпигонуло, жах водоростями розповзся по грудях, зелені мацаки розбили зіниці. Натовп все сповзався рідким потоком, що щохвилини гуснув. І вона все забула, лише з жахом спостерігала за сойкою, яка строкатим теплим камінцем пролітала раз у раз над головами людей. Серафима глянула на дівчинку, трохи старшу від неї, з побрудненими колінцями. Вона подивилася на дівчинку й усміхнулася. На цьому все і скінчилося. Що трапилося з Сергієм, старим клоуном, що приїхав відпочивати сюди до моря, гнаний відчаєм самотності і старості, і став просто опікуватися Серафимою, вона дізналася через багато років: його випустили, але через рік він помер. Йому повідбивали нирки чи ще щось. Яка різниця. Одне точно вона знала: аби вони зустрілися на шість років пізніше, то вона неодмінно б йому дала.

Вона знала, що в підлітковому віці проявляється найбільше те, що люди намагаються потім приховати, скоряючись немислимим і невидимим законам. У тринадцять хлопці агресивні й злі, вони дрочать і б’ються. У дівчаток проявляється вся їхня зміїна сутність. Вона зрозуміла це раніше, ніж їй виповнилося тринадцять. До тринадцяти її прихистком був підвал, завалений ящиками з написами «Манго», «Бонд» і казна-якою рухляддю. Сюди їх з Настею приводив далеко не запах. Дитячі вирізки, потім зняті трусики. Вони намагалися імітувати любов, навчалися цілуватися. Але вона часто, випивши коньяку, розповідала, що від цього кривляння їй робилося смішно. Обидві мріяли про дивні світи, що там, на тому боці. У Насті було піаніно, а ще листи, які вона писала сама собі, хоч казала, що вони нібито від заморського коханого. Іноді подруги приходили до Насті. Пили чай, Настя сідала за піаніно і, томно прикривши очі, грала любовні романси. Саме під котяче бренькання подруги у Серафими народжувалася думка, що все це їй не потрібне, а потрібне лише те, чого вона хоче. А потім прийшло кохання. Перше.

Територія їхнього міста поділена умовно. Всі умовності створені людською психікою й уподобаннями, соціальним статусом. Як водиться. Після випадку з Сергієм, Коломбо Білі Гетри і лікарнею, куди її помістили (після всього), вона жодного разу не бувала на тому боці. І весь час думала про це. Низка барів, що починалася від цього кварталу і тягнулася ріденьким потічком до центру і на другий кінець, кишіла життям. Туди-бо і спрямовувалися погляди Насті й Серафими.

Там відразу закінчувалися хмари, і саме цією дорогою можна було без перешкод потрапити в кипучий, наче розтоплена лава, район ресторанів, барів і просто дешевих гадючників. Їм виповнилося по тринадцять. Точніше, Насті було тринадцять з половиною, а Серафимі тільки восени мало виповнитися. Настя це, напевне, розуміла. У неї виросли раніше цицьки, вона ходила, погойдуючи стегнами, і усміхалася, зовсім не як підліток. Нічого в ній не видавало підлітка, хіба що прищики біля рота і на лобі. Тож там, де бавовною збивалися хмари і провалювалися кудись у червону пащу урвища, де смоктало піски море, на них чекало щастя. Вони чітко визначили день, коли вийдуть, спустяться і пройдуть повз кілька порожніх зупинок, присипаних антрацитовим пилом, візьмуть таксі і куритимуть довгі ментолові сигарети, скидаючи попіл у вікно. Так, саме так все має статися.