Артём Чапай - Понаїхали

Залiзши у мокрiй наскрiзь сорочцi в кондицiонований салон, Юра ще годину мерзнув.

Неприємно було, коли в аеропорту змусили зняти взуття та йти босим. Ноги пiсля стiлькох годин автобуса смердiли на весь нескiнченний склобетонний зал. Запах пiднiмався на п'ятдесят метрiв до стелi. За що таке приниження.

Рейс виявився «Лос-Анджелес — Делi» з пересадкою в Москвi. Три чвертi пасажирiв iндiйцi. Товстi стюардеси у фiолетових та оливкових сарi.

В Шереметьєво прилетiв опiвночi. Ночував на лавочцi в аеропорту. Пiсля лос-анджелеського, московський аеропорт нагадував вокзал у Бiлому Саду.

Пiсля купiвлi квиткiв, Юра останнiй мiсяць у Новому Орлеанi знову працював лише на Баррi, заробляючи по двадцять баксiв щовечора й проїдаючи їх.

— Якось воно буде, — махнув рукою вiн.

З лiтака виходив уже без грошей. Москва порiвняно з Новим Орлеаном дуже близько до Бiлого Саду.

Однак провiдниця без квитка не пустила. Провiдниця наша, але їхати через кордон. Спробуйте бусики, сказала провiдниця. Може, домовитеся, щоб заплатити по приїздi. I Юра пiшов з перону. Стиснув зуби. Москва не так уже близько до Бiлого Саду. В очах потемнiло. Як я доїду? Вiн практично нiчого не бачив.

— Эй, по-од ноги с'три! — почув вiн.

— Соррi, дьюд, — сказав Юра.

— Че?

Виявляється, Юра ледь не збив лоток преси, де торгував корiнний москвич, котрий щоранку приїжджав електричкою з Тверi. Продавець довго дивився Юрi услiд.

Юра вийшов з вокзалу шукати, де стоїть мiкроавтобус «Москва — Косiв». Здається, вiн iде через Бiлий Сад.

Юра не помiтив Сергiя, який розклеював афiшки бiля виходу з вокзалу.

Пiд Москвою цiлий серпень тлiли торф'янi болота. Над Алтуф'єво постiйно висів сизий димок.

— Геноцид москалiв, — сказав якось Сєрий.

Сергiй засмiявся. Але йому й самому тяжко було дихати. Вiтру практично не було. Душно. Постiйно болить голова. Сергiй радiв, коли доводилося їхати на протилежний край мiста, де в повiтрi висiв тiльки звичайний смог. Голова, правда, болiти на припиняє. Якось бiля Київського вокзалу Сергiю навiть здалося, що вiн побачив у натовпi батю. Сергiй труснув головою. Чоловiк зник у натовпi.

— Вже мерещиться. Нада з цих болiт валити, — сказав Сергiй Сєрому ввечерi. — Не завидую тобi, що остаєшся тут.

— Осiнь почнеться, краще буде, — засмiявся Сєрий. — Унылая пора, очей очарованье.

Сергiй позаздрив життєрадiсностi Сєрого. Вкалує, жiнку бачить лише по вихiдних, i постiйно спiває, рже.

Сам Сергiй цього лiта вдруге не поступив. Вирiшив, що йому це не треба. Он батя з мамкою такi умнi — i шо, їм це помогло? Погиркався за це з мамкою. З Ярусею теж трохи посварився, по iншим дiлам. Поїхав у Москву на другу тримiсячну ходку, але до кiнця її не вiдсидiв. Торф'янi болота стали тiльки приводом вертатися ранiше.

Оля з першого разу не вiдповiла на дзвiнок з незнайомого номера. Ще й з-за кордону. Зараз знiме купу грошей. Коли телефон припинив тiлiнькати — стукнула себе долонею по скронi. Оце дурна. Знiме-то не з мене.

Бiльше не передзвонювали. Оля помила посуд. Зробила каву.

Глянула ще раз. Що за номер? Звiдки це. Росiя. Росiя! Сергiй! Сталося щось? У Олi загупало серце, вона вибрала пропущений номер, натисла на кнопку i притисла телефон до вуха. Вiдчула, що екран ковзає по вуху. Це я так спiтнiла за секунду?

— Ало? Ало! Ало! Менi з цього номера дзвонили!

Вона не чула, що каже їй незнайомий голос. Голосно гупало у скронях.

— Що? Ало? Синок?

— Який синок? К-куди преш, с-сучара!

— Пробачте, що?

— Це я не вам. Ах ти с-сука!!! Це я не вам. Ах ти...

Автомобiльний гудок. Вищання шин. I зв'язок обiрвався.

У Олi трусилися руки.

Аварiя? Лiкарня? Морг?

Через хвилину подзвонили. Оля взяла з половини гудка:

— Ало?

— Оля, це я.

— Хто «я»? Що з моїм сином?

— Яким сином?

— Хто це?!

— Оля. Це Юра.

Оля кашлянула i заплакала.

— Юра? Що з Сергiєм?

— А що з ним?

— А ти де?

— В автобусi. З Москви додому їду. Що з Сергiєм?

Оля шморгнула носом, стала витирати сльози тильним боком долонi:

— Ох... Я думала... Ти його не бачив?

— Нi.

— Ой. Я подумала... — Оля приклала руку до грудей, засмiялась вiд полегшення: — Ти де?

— Кажу ж, додому їду. То що з Сергiєм.

— Ой, це я дурна. Все добре. Перелякалася. Забудь. Як ти?

— Точно все добре?

— Та я...

Обiрвався зв'язок. Закiнчились грошi.

Оля умилась i витерла обличчя рушником. Яка я дурна.

Через хвилину Юра передзвонив:

— Грошi закiнчились?

— Так. Ти коли будеш?

— Слухай. Я з чужого. Треба швидко. Олюнь. Мене водiй без грошей узяв...