Артём Чапай - Понаїхали

Натомiсть цiлий Мардi Гра вiн вiдповiдав на флiрт дiвчат, жiнок i бабусь. Посеред тижня потеплiшало, дормени зняли зимовi куртки, й тепер Юра вимахував руками клiєнтам, стоячи в самому лише гольфi, який пiдкреслював його стрункiсть. Вiдсутнiстю живота Юра рiзко вирiзнявся з-помiж iнших бiлих чоловiкiв на Бурбон Стрiт, передусiм туристiв. Волосся Юри ще було густим i золотистим, а очi й усмiшка не старiють, поки не постарiє душа. Душа ж Юри залишалася молодою аж настiльки, що вiн не до кiнця усвiдомлював: флiрт жiнок спрямований не на нього конкретно, а є частиною фiєсти. Частиною Мардi Гра у Новому Орлеанi було й показування цицьок. Кожна охоча — а охота ця збiльшувалася пропорцiйно до кiлькостi випитого — тут i там задирала майку, демонструючи груди. Де й коли ще добропорядна жiнка з Клiвленда, Мiннеаполiса чи Оклахома Сiтi може так повеселитись? Мабуть, охота розважитися залежала й вiд усвiдомлення своєї сильної сторони. Дивиться Юра, йде дiвчина з непримiтним обличчям, а пiднiме футболку — i у Юри млоїть у животi. А йде симпатична, скромно усмiхнеться — i все.

Юра вже в першi тижнi у США вiдчув, як не вистачає йому Олi. Ходив i вiдчував, як млоїть, i не тiльки на душi. Попри майже двадцять рокiв у шлюбi, у них усе лишалося прекрасно в лiжку. Обоє зберiгали фiзичну форму, а отже, як витривалiсть, так i привабливiсть. I тепер, коли Юра дзвонив Олi за вiдсутностi хлопцiв, то розмовляв здушеним голосом, iнодi пошепки, про те, як вiн за нею скучив i що вiн точно не залишиться довше, нiж на свої пiвроку, бо жити без неї не може. Як там хлопцi, питав вiн пiзнiше, коли Оля переводила тему.

Пiд час Мардi Гра йому стало особливо тяжко. I так нелегко, коли тобi за сорок i ти знов повинен задовольнятися самозадоволенням, яке нiколи не задовольняє. Юра вже саркастично хмикав, коли в автоматичних пральнях або на заправках бачив таблички self service. А тут нiч за нiччю перед ним пропливали, коливаючись в угарному диму й випарах алкоголю, жiнки, вiдкрито демонструючи себе з найкращого боку.

— У нас такого нема, — казала Юрi бразилiйка, яка приходила вже четверту нiч поспiль. — У Бразилiї так не роблять.

У них там карнавал карнавалом, є професiйнi танцiвницi, казала бразилiйка, а звичайнi жiнки — зовсiм iнше. Не можуть собi дозволити так виставлятися. Культура iнша, казала бразилiйка.

— Он як? У мене з телевiзора було iнше враження.

— У нас усе — не для всiх, а тiльки вибраним, — i п'яна бразилiйка намагалася притулитися до Юри.

Юра вiдсторонювався. Ця бразилiйка приходить у Блюз Бар щоночi, явно до Юри. Причепилася, як п'явка. Як там її? Андрiана, Адрiана, щось таке. Геть молода, смаглява. I до неприємного розкута. Чи може, це того, що Юра бачив її виключно п'яною. Адрiана чи Андрiана сiдала за столик, найближчий до дверей, i заважала йому невинно флiртувати з iншими жiнками в натовпi. Юра починав ненавидiти її, цю Андрiану чи Адрiану. Вiдверто грубив, коли вона пiдходила до нього. Бразилiйка не розумiла грубостi, смiялась i з придихом, вiд якого несло пивом, повторювала про те саме: твоє золоте волосся, у наших чоловiкiв такого не буває. П'янь.

Тобто, вiн не проти флiрту як такого. Це ж не зрада. Юра ще до Мардi Гра прикурював своєю запальничкою сигарети чорношкiрiй проститутцi, яка ночами ходила по Бурбон Стрiт. Якось запитав для цiкавостi, скiльки вона бере.

— One hundred bucks for a fuck, — лiниво протягнула дiвчина.

Сто баксiв за раз. Нехило.

Вони вважали себе друзями, хоч не могли запам'ятати iмен одне одного. У неї були гарнi карi очi, з дуже здоровими на вигляд блакитнуватими бiлками. Юра з усмiшкою пояснив, що порiвнює її заробiток зi своїми шiстьма з половиною баксами на годину. Юра сто баксiв за цiлу змiну — довгу, десятигодинну — вперше заробив лише пiд час Мардi Гра й лише того разу, коли барменка Лора подiлилася нагрудними чайовими.

Проститутка усмiхнулась його пiдрахункам. Хто на що вчився. Юра хмикнув. Вiн вважав себе толерантним i якось нiколи не засуджував проституток, хоч сам жодного разу в життi не користувався їхнiми послугами. Навiщо? У нього й так усе чудово. Нiколи не бракувало цього. Ну, поки вдома. Пощастило зовсiм молодим зустрiти Олю. Вiдтодi все у них чудово. Так, чудово. Юра зiтхнув. Нє, треба вiдтарабанити цi пiвроку й вертатися додому. Бо це не жизнь, а пройобування жизнi.

У передостаннiй день Мардi Гра до Юри пiдвалили двi жiнки. Може, молодшi за нього. Може, старшi. Важко сказати: надто п'янi й надто нафарбованi.

— Ми попри вас кiлька разiв проходимо, — сказала одна, чорнява.

— То заходьте, — Юра показав рукою всередину.