Пауло Коэльо - Брида

Та хіба тільки це? Вона пригадала урок катехізису в недільній школі, коли панотець перебував у стані більшого натхнення, ніж звичайно. Того дня вони обговорювали епізод, коли Ісус звертався до Бога з молитвою, стікаючи кров’ю, і просив, щоб чаша, яку він повинен випити, обминула його.

– Але якщо він був Син Божий, то навіщо він це просив? – запитала вона в панотця.

– Бо він знав це лише серцем. Якби він мав у цьому абсолютну певність, його місія втратила б сенс, бо в такому разі він би не цілком перетворився на людину. Він був чоловіком і мав сумніви, а проте йшов своїм шляхом.

Вона знову подивилася на образ Христа й уперше в житті він видався їй близьким; можливо, перед нею був чоловік самотній і опанований страхом, чоловік, який дивився у вічі смерті й запитував: «Отче, Отче, нащо Ти мене покинув?» Якщо він так сказав, то він не був упевнений у своєму призначенні. Він ішов на ризик – і провалився в Темну Ніч разом з усіма людьми, знаючи, що знайде відповідь лише по закінченні своїх трудів. Мабуть, і він пережив тривожну необхідність ухвалювати рішення у своєму житті, покинути батька, матір і своє мале містечко й вирушити на пошуки людських таємниць і таємниць Закону.

Якщо йому довелося пережити все це, то, мабуть, він знав і кохання, хоч Євангелії ніколи не торкаються цієї теми – любов між людьми набагато важче зрозуміти, аніж любов до Всевишнього. Але Брида пригадала, що коли він воскрес, то перша особа, перед якою він з’явився, була жінкою, й вона супроводжувала його до кінця.

Мовчазний образ Христа цілком відповідав її уявленням. Він знав вино, хліб, свята, людей і красоти світу. Неможливо, щоб він не знав кохання до жінки, і саме тому він спливав кров’ю, бо дуже важко покинути землю й присвятити себе любові до всіх людей, після того як ти пізнав любов до однієї істоти.

Він пізнав усе, що міг запропонувати йому світ, а проте не зійшов зі своєї дороги, знаючи, що Темна Ніч може закінчитися для нього хрестом або вогнищем.

– Усі ми живемо на світі для того, щоб наражати себе на ризик Темної Ночі, Господи. Я боюся смерті й не хочу втратити життя. Я боюся кохання, бо воно містить у собі речі, недоступні для нашого розуміння; його сяйво грандіозне, але його тінь лякає мене.

Вона раптом усвідомила, що молиться, не здогадуючись про це. Простий Бог дивився на неї; здавалося, Він розумів її слова і сприймав їх серйозно.

Протягом якогось часу вона чекала відповіді від нього, але не почула жодного звуку й не помітила жодного сигналу. Відповідь була перед нею, в образі чоловіка, розіпнутого на хресті. Він виконав свою місію – і показав світові, що якщо кожна людина також виконуватиме свою, нікому не треба більше страждати. Бо він уже вистраждав за всіх людей, які мали мужність боротися за свої мрії.

Брида трохи поплакала, не знаючи, чого вона плаче.

Небо хмарилося, але дощу не було. Лоренс жив багато років у цьому місті, і його хмари не становили для нього загадки. Він підвівся й пішов у кухню приготувати каву.

Брида ввійшла ще до того, як закипіла вода.

– Ти дуже пізно лягла вчора спати, – сказав він.

Вона не відповіла.

– Ось і настав цей день, – провадив він. – Я знаю, який він для тебе важливий. Я хотів би бути поруч тебе.

– Сьогодні свято, – сказала Брида.

– І що ти хочеш цим сказати?

– Сьогодні свято. Відколи ми з тобою знайомі, ми зустрічаємо кожне свято разом. Тож я тебе запрошую.

Маг пішов подивитися, чи вчорашня злива не пошкодила його бромелії. Вони були в чудовому стані, й він посміявся з себе – зрештою, сили природи також іноді спроможні порозумітися.

Він подумав про Вікку. Вона не помітить світляних цяток, бо лише Інші Частини можуть їх бачити, коли вони поруч; але вона не зможе не помітити енергії пучків світла, що циркулюватимуть між ним і її ученицею. Зрештою, кожна відьма – насамперед жінка.

Традиція Місяця називала такі зблиски «Видінням Кохання», і хоч вони трапляються між людьми, які просто закохані одне в одного, не будучи Іншими Частинами, – він не мав сумніву, що це видіння доведе Вікку до люті. Жіноча лють невблаганна, як лють мачухи Білосніжки, котра не могла змиритися з тим, що якась жінка може бути гарнішою, ніж вона.

Проте Вікка – Наставниця, й вона відразу помітить абсурдність своїх почуттів. Але на той час її аура встигне змінити колір.

Тоді він підійде до неї, поцілує її і скаже, що вона ревнує. Вона скаже йому, що ні. Тоді він запитає, чому вона розлютилася.