Так хочеться побешкетувати - мама пішла в справах, дідусь на роботу, бабуся не побачить, бо вона щось смачне варить на кухні, а от ангелик - він усе згори видить. Він, як і Максим, маленький, з "пузиком", з кучериками, але в Максима нема крилець за плечима, а в нього - є.
- Хто то? - колись зауважив над своїм ліжечком біленьку фігурку Максим.
- То Максим - твій ангел хранитель.
- Со він лобить?
- Тебе від лиха оберігає, не дає впасти, сильно вдаритися, щоб була кров.. .
Щодо "впасти", "сильно вдаритися" до крові - у Максима особливе наставлення, скажемо, бабусине.
Вона йому втлумачувала:
- Мужчини не плачуть. Ти ж мужчина. Ти хочеш бути військовим, красиво іти, бути сильним?
Максим хоче. Дуже хоче. Він надивився в телевізорі і так, на Хрещатику, бачив парад.
Іноді сильно вдариться, заболить, аж дух перехопить - бабуся руки не подасть, не підведе - сам вставай. Сльози проступають, а він їх назад:
- Музцини не пацуть.. .
- Та він ще маленький, бійтеся Бога, йому тільки два роки, пожалійте, що ви від нього вимагаєте...
- Нічого, хай гартується, виросте чоловіком, а не ні сим, ні тим.
Ох, ця бабуся! Надивилася, як бідують пещені синки в армії, то постановила внука виховати таким, як треба.
І Максим-мужчина.
Є в нього свої слабинки. Але то чоловічі слабинки.
Скажімо, іграшку випросити в Юрчика посоромиться, до Артура підійти не посміє позичити велосипеда, а коли дівчинку, даруйте, "дінчику" гарненьку побачить - не встоїть. Отак прямо впаде перед нею і дивиться в небо, на хмарки, на сонечко - викручуе личком, викліпує очками: як гарно, як мило!.. А як "дінчика" не звертає на нього уваги, тоді Максим встає, підходить до неї майже впритул на виду в усіх дітей і матерів у Ботсаду та як обійме, так міцно, що і він, і вона впадуть на траву. Правда, поки "дінчика" запротестує, заплаче там чи відштовхне, він устигає поцілувати її в губи.
- Оце вам сором'язливий Максим! - сплескують у долоні матері, - оце то несміливий хлопчик...
- Максимчику, ну так же не можна, дівчинка впала, злякалася, що ти робиш? - докоряє йому бабуся. - Це ж дівчинка !..
- Ага. Тоді він стає на одне коліно - бабуся колись навчила - бере силою руку вкрай збентеженої симпатії і по-лицарськи цілує пухкенькі пальчики. Вона поблажливо зітхає, відтає - це їй подобається.
А яка щаслива її матуся! Яка горда за дочку. І скільки заздрісних поглядів обсікає обранницю зусібіч!..
Друга Максимова слабинка - добре попоїсти. І не будь-чого, а, принаймні, млинців із сметанкою, а ще ліпше вареничків.
- Звали мені, мамусю, валеницки... - просить свою кучеряву родительку маленька її копія.
- От ці чоловіки... чому вони усі такі?..
Але вареники варяться. І вже Максим уплітає один за одним - повну мисочку.
- Дякую, мамусю, і тобі, Бозю, дякую за смацні варенички.
За щоденну геркулесову кашку, за супчик він часом забуває подякувати не те, що Божі, а навіть мамі. А за варенички - тут не можна не висловити своє чоловіче захоплення.
- Всі вони якісь такі...
Молода мама не годна осягнути, що чоловіки цінують те, чого самі не мають чи не можуть. І їх потреби видаються їй надто приземленими, ще й син такий самий.
Щовечора діти розходяться з прогулянки у Ботанічному саду: хто пішки, хто на велосипеді чи "вантажівці", хто у візочку.
Максим завше веде свою бабусю за руку, аби не загубилася, і сам несе маленький наплічник, напханий авточками і м'ячиками. Він і свій мотоцикл сам возить чи санки взимку на гору-мужчина, прецінь!
Ідуть тротуаром згори, кому далі, аж на Німанську, до метро, кому ближче, а Максимові у перший провулок під самим парканом Ботсаду. Він прощається з хлопчиками розмашисто вдаряє п'ятірнею наготовану долоню товариша. Каже "па-па" решті діточок, махає їм у відповідь ручкою - вони йдуть хідником далі вниз, а він повертає вправо у свій Бастіонний завулок із двох будинків.
Так вийшло, що цього вечора вони йшли з прогулянки з Катрусею. Вів Максим бабу за руку. а Катя їхала зі своєю бабусею у візочку. На перехресті він, як годиться, ощасливив Катрусю поцілунком у руку, і собі розійшлися.
- Бабусю, так хочу собі дівчинку... – сказав по мовчанці.
- Яку?..
- Та біленьку і щоб очка голубенькі.. .
- Як у Катрусі?
- Так.
- Г-м-м, розумієш, Максимчику, треба рости...
- А я вже виростив. Я вієкий. І Масєм музцина.
- Та воно то так. Але дівчинку треба буде любити, оберігати, ніколи не ображати, і щоб ніхто її не образив, треба заробляти гроші, щоб було за що купити їжу, одяг, хату.
Читать дальше