Олесь Ульяненко - Жінка його мрії

– Поїхали, - сказала Марі.

Він натиснув на газ, щоб не чути жіночого базікання, краще слухати, як від швидкості рветься двигун. Але біля метро він різко загальмував, кислим поглядом побитого пса подивився на Марі.

– Слухай, їдь туди сама. А я на таксі або метро у спецуправу, - сказав він, відкрив дверцята і напевне знав, що Марі дивиться йому в спину і не думає рушати. Він таки обернувся, наткнувся на двоє блискучих очей, з безкінечною печаллю, яку, напевне, у жінки можуть вичитати убивці і ті, котрі працюють поруч зі смертю. Лейтенант махнув рукою, усміхнувся. І подумав, що у неї рівні, крупні, саме крупні, а не великі зуби. Але цього разу він надовго затримав у собі думку про Марі. Кілька хвилин він термосив таксі. Пішов сніг. Під ліхтарем зібралися купи тіней, вони загадково ворушилися. Таксі не було, і він спустився в метро. Метро видалося зараз йому стійбищем кольору тютюну. Лейтенант думав повернути, але щось тягнуло його вниз. У вагоні під рипіння лавок, скла, внюхуючись у дивні запахи, він почав спостерігати за дівчиною. Ось ця б тобі підійшла, подумав лейтенант, але їй десь років чотирнадцять. Дитяча зачіска, довгі ноги стриміли з-під чорної плісированої спідниці. Вона діставала з пакетика урюк, відкушувала по шматочку і їла. Руки у неї подряпані, видно, що дівчина не перестає бавитися зі своїм котом. Або кицькою, - хмикнув про себе лейтенант. Скоро ти дійсно будеш задивлятися на таких. Від цієї перетрушеної попелом і тальком банальності він засміявся і хитнув головою. Він уже був обернув голову, як раптом затріщали шийні хребці, побачив його. Це був той чоловік, про якого розповідав малий вуркаган, потім Іва, головне, про нього говорила Іва. І це основне. Він просто знав, що давно, наче з самого народження, знає і шукає цього чоловіка. Але і це не виявилося для нього головним. Головним було те, що він бачив його обличчя і запам’ятає його назавжди. Широке обличчя, з різкими вольовими лініями, широка щелепа, чистий лоб, який не говорив нічого про інтелект. Але там лежала якась загадка, від якої віяло дикими і древніми пісками; ордища чужих почуттів і думок пролетіли з вжиканням металевих ос біля вуха. Лейтенант без страху, як і всі менти, подивився в очі чоловіка. Нормальні очі, от тільки колір ви-значити важко, і то, напевне, винувате це гівняне світло. У незнайомця не заворушився жоден м’яз. Тут лейтенанта струснуло, наче током. Чоловік усміхнувся йому на всі тридцять два білих і здорових зуби. На цьому він знався. Костюм на ньому дорогий, ті, хто носить такі, ніколи у метро не їздять. На пальці перстень, з каменем, напевне, коштовним, що складався з двох половинок. Одна червона, друга синя. Лейтенант ще хотів вловити щось незвичне у цій посмішці, але нічого не знайшов. І тільки він відважився на це, як двері розчахнулися і чоловік, наче у привітальному жесті, з натяком на прощання, підняв руку і вийшов на зупинці. Там, де він стояв, лейтенант на стіні побачив дві сині смуги. Лейтенант проїхав ще одну зупинку, найкоротшу. І тут він послухався. Він послухався чийогось заклику чи наказу. Двері вже майже зачиняли-ся, коли він рвонувся з місця і проскочив у щілину. Він пішов пероном між колонами. Серце билося об ребра, сині тіні лягали від колон. Порожній перон. Він уже збирався подивитися назву зупинки, як почув гуркіт, наче хто висадив у повітря весь метрополітен. Потім картинка змінилася. Вогняний стовп рухався поперед електровоза. Електровоз повз у густій мелясі метрополітену. З’явилися перші вагони. Лейтенант навіть не міг уявити собі, що може трапитися. Нічого не існувало, і пізніше він зрозумів, що цього треба було очікувати. Ще не все відбулося. Електропотяг зупинився, але лейтенант не переводив подиху. Вагони відкрилися, вірніше, один. І звідти повали-ли люди. Їх було мало, але лейтенант упіймав поглядом того, кого, здавалося, шукав. Це був кульгавий і кривоногий карлик, з довгими руками і непомірно широкими стопами. У ньому він упізнав колишнього пушера Цапу. Цапа швиденько шкутильгав упродовж колон, обхопивши руками торбу. Лейтенант рушив йому назустріч. Цапа, здавалося, нічого не помічав і швидив у бік міліціонера. Він знав цього фрукта як небезпечного і шкідливого з тих пір, коли він знюхався з вулич-ними бандами, потім проліз у середній бізнес, а далі - щез, одружившись на огрядній сутенерці Клаві, Клавдії Олексіївні. Лейтенант з усього розмаху всмалив його у підборіддя, перевернув, як велику бридку комаху, на живіт і заклацнув наручники за спиною.