Надія Гуменюк - Вересові меди

Митрові такі потайні здибанки не до шмиги. У хлопця кров грає, йому по-справдешньому гуляти хочеться. Він би й оженився. Так Ярина й слухати не хоче: Настині тільки сімнайцять літ, ще вспіється, вона ще й на придане не наткала і не навишивала. Та й зять не такий, якого б Ярина хотіла. Ну що у тих Ясницьких є? Землі – аби тіко своїх п’ять ротів нагодувати. Двоє коней, одна корова і та мало молока дає. А де молоді жити будуть? Де? Вона зятя в прийми не пустить. О ні!

Певне, вже тоді намислила собі Ярина, що хутір має Хотинці зостатися. Вже тоді вона того хутора, як тую мишоловку, на свого ще не впольованого зятя розставляла. Так буде по-правді, щитала. У Хотинки – ні вроди, ні талану, хіба тіко на хутір хтось позариться. А Настина гарна, здорова, на слово гостра – може собі й одинака якогось з гарною хатою, з великою господаркою знайти і в невістки піти.

Настина у сльози: а коли ж їй вишивати, як за роботою коло землі світу білого не видно? А нащо ж їй инший чоловік, як вона цього любить? Та вона так ніколи весіллє не справить! Так і будуть вдвох з Хотинкою віку доживати на хуторі. Поплакала, понарікала, а тоді сльози витерла, ногою тупнула:

– Як не так, то буде інак.

– А як? – питає Ярина.

– А побачите! – відказує Настина.

Перед Покровою сказала Настина Митрові, що груба [34] Груба – вагітна (діалектизм). . Скоро вже три місяці, ще трохи – й не мона буде приховати від людей. Хлопець сам не свій: було в них, було, ще на косовицю. Він не відмовляється – довела дівка своїми пристрасними поцілунками та обіймами його гарєчу кров до кипіння, втратили вони тоді обоє голови, згрішили. Хіба мона забути те кохання на пахучому сіні? Але теперка…

Настина аж знавісніла. Авжеж, вона знає, з ким він теперка. Казала неїна тітка, що Митро Ясницький помирився з Катериною – бодай вона зозулі не почула! – зновика до неї ходить, хоче за жінку брати. А як же вона, Настина? А як же їхня дитина?

Митро раків пече, руками розводить. Та хіба він що? Та хіба він проти? Він же й раніш хотів. Та ж неїна мати не дозволила, наглядає собі иншого зятя – багатшого, вдатнішого, їдинака з хатою. А де йому взяти оте багатство? Та він хоч не багатий, але не з лопуцька роблений, у нього теж свій гонор є. От з Катериною все по-иншому. У Катерини його і приймають, і шанують, і за свого мають. І його батьки до Катерини вельми прихильні. Але якщо дитина… Що ж він, анциболот якийсь, щоб отак покинути?.. Та й Настину він любить, авжеж, любить.

Ярина як почула, об поли вдарила. Але що вже вдієш? Не ростити ж їм самим на хуторі ще й бахура [35] Бахур – позашлюбний син (діалектизм). . Тим більш що Митро не відмовляється від дитини. Весіллє справили, хоч Митрова родина не хотіла Настину. За Покровою прийшло Різдво, за Різдвом – Великдень. А живіт у Настини так і не виріс. Не виріс і за дванайцять годочків потому. Казали, Митра прикро зачепила та Настинина хитрість, він дуже любив дітей, радий був би, аби їх з десяток біля нього бігало. А не було ні їдного.

Хату свою Митро з Настиною самі поставили. Тато твій тоді деревину з лісу возив, і йому колода на праву ногу впала. Відтоді він трохи накульгує. Воно, мо’, й на краще вийшло, бо через те його не взяли воювати. А скіко чоловіків з теї клятої войни не вернулися…

І в хаті, і коло хати у молодих Ясницьких – все як у людей. Але для кого старатися, кому колись зоставити? Якийсь час став Митро до чарки заглядати. Потім геть розладилося у нього з Настиною. Зібрався він до Катерини пристати. Авжеж, до Книги. Як неїного чоловіка на початку войни, ще в штирнадцятому році, вбили, вона з трьома дітьми зосталася. Я тобі вже казала. Юркові, отому, з яким твій Телесик товаришує, тоді тіко три роки було. Попервах Митро ходив до колишньої, несудженої, щоб підсобити, – то дров нарубає, то хмизу з лісу привезе, то бульбу до льоху поносить. А тоді й надумав зовсім перейти.

Настина перед Митром – у сльози. Хіба ж вона винна, що дітей немає? Це наслання таке від Катерини, ворожниці [36] Ворожайка – ворожка (діалектизм). клятої, любовальниці [37] Любовальниця – жінка, що часто закохується (діалектизм). його колишньої, щоб її колька вхопила! Це Книга поробила, щоб страждала так усе життя її суперниця. Бігала до Катерини, такі тарапати [38] Тарапата – сварка одразу кількох жінок (діалектизм). робила, що вся вулиця збігалася. Приходила і до меї матері: «Дєдинко-голубонько, Мокринонько золотая, поможіть – дайте того зілля з вересу, щоб дитинка вродилася». Мама моя покійна давала. Иншим помагало, а Настині – як мерцеві припарка. Казала мама, гріх якийсь на Настині лежить. Його відмолювати треба.