— Може, вона зсохлася?
— Ні, вона завжди була така.
Немає ні Мобіля з макаронин, ні мого малюнка з восьминогом, ні шедеврів, ні Форту з Лабіринтом, ні решти іграшок. Я заглядаю під Стіл і не бачу там павутини.
— Тут стало темніше.
— Ну, сьогодні просто дощовитий день. Ти можеш увімкнути світло, — мовить Ма, показуючи на Лампу.
Але я не хочу чіпати її. Я роздивляюся навкруги, намагаючись згадати, як тут усе було. Коло Дверей я знаходжу позначки, що їх ми робили в дні мого народження. Я стаю поруч з ними, кладу руку на маківку голови й виявляю, що позначка з чорною цифрою п’ять нижча від моєї руки. На всіх предметах лежить тонкий білий шар якоїсь речовини.
— Це пил з нашої шкіри? — питаю я.
— Ні, це порошок для виявлення відбитків пальців, — пояснює офіцерка Оу.
Я нахиляюся й заглядаю під Ліжко. Там, скрутившись калачиком, лежить Яєчна Змія. Мені здається, що вона спить. Я не бачу її язика й обережно обмацую зміїну голову, аж поки відчуваю легкий укол голкою.
Випроставшись, я питаю:
— А де стояв наш Вазон?
— Ти вже забув? Отут, — відповідає Ма, постукуючи посередині Комода, і я помічаю на ньому темне кружальце.
Навколо Ліжка видніють сліди від Доріжки. На Підлозі, під Столом, — маленька дірочка, протерта нашими ногами. Я розумію, що це та сама Кімната, де ми колись жили.
— А тепер уже ні, — кажу я до Ма.
— Що-що?
— Це вже не наша Кімната.
— Гадаєш? — Ма пирхає. — Просто нині тут не такий затхлий запах, як раніше, бо відчинено двері.
«Мабуть», — думається мені, проте вголос я промовляю:
— Може, кімната стала іншою саме через те, що відчинили двері?
Ма злегка всміхається.
— Хочеш... — Вона прокашлюється. — Хочеш, зачинимо її на хвилинку?
— Ні.
— Гаразд, тоді ходімо звідси.
Я підступаю до Ліжкової Стіни, доторкаюся пальцем до корка, але нічого не відчуваю.
— А вдень можна віддавати на добраніч?
— Що?
— Чи можемо ми казати «на добраніч», коли ніч іще не настала?
— Гадаю, ліпше сказати «прощавай».
«Прощавай, Стіно», — кажу я Ліжковій Стіні й повторюю те саме трьом іншим стінам, а потім додаю: «Прощавай, Підлого». Я гладжу Ліжко й примовляю: «Прощавай, Ліжко». Тоді я зазираю під нього й кажу: «Прощавай, Яєчна Зміє». Заглянувши в Шафу, я шепочу: «Прощавай, Шафо».
У темряві я помічаю свій портрет, що його намалювала Ма на честь мого дня народження; на портреті я ще зовсім маленький. Я жестом кличу Ма й показую їй цей малюнок. Відтак я цьомаю її обличчя — там, де течуть сльози. На смак вони зовсім як море.
Я знімаю малюнок зі стінки Шафи й ховаю його під куртку. Ма вже біля Дверей. Я наздоганяю її і прошу:
— Візьми мене на руки.
— Джеку...
— Ну, будь ласочка.
Ма садовить мене на своє стегно, але я тягнуся вище:
— Підніми ще.
Вона обхоплює мої груди і піднімає мене вгору.
Торкнувшись Даху, я кажу: «Прощавай, Даху».
Ма зі стуком ставить мене на підлогу.
«Прощавай, Кімнато», — мовлю я, махаючи рукою Даховому Віконцю, і прошу Ма, щоб вона теж попрощалася з Кімнатою.
«Прощавай, Кімнато», — каже Ма, але беззвучно.
Я востаннє роззираюся по Кімнаті. Вона схожа на кратер, тобто на діру, де щось сталося. А тоді ми виходимо за двері.
Дякую любому Крісові Рулстону та моєму агентові Керолін Девідсон за їхні відгуки на чорновий варіант твору, а також Керолін (разом з Вікторією Кві та Лаурою Мак-Дугал) та моєму американському агентові Кейті Андерсон за їхню нестримну прихильність до роману від самого початку. Джуді Клейн з видавництва «Літтл, Браун енд Компані», Семові Гамфрі з «Пікадору» та Айріс Т’юфолм з «Гарпер-Коллінз Канада» за грамотне редагування. Також моїм друзям Дебрі Вестґейт, Ліз Вікок, Ар’ї Вайніо-Матгіла, Тамарі Суґунасірі, Гелен Ролстон, Андреа Пламб, Шанталь Філіпс, Енн Петті, Шінейд Мак-Берті та Алі Довер за їхні пропозиції щодо всього — від розвитку дитини до розвитку сюжету.
Понад усе хочу подякувати своєму зятеві Джефу Майлзу за його спокійні, проникливі поради щодо практичних аспектів Кімнати.
Емма Доног’ю народилося 1969 року в Ірландії. Навчалася в Кембриджському університеты, де здобула докторський ступінь із літератури. Згодом переїхала до Лондона, що в канадській провінції Онтаріо. Лауреатка багатьох літературних нагород. Її книжка «Кімната» 2010 року входила до списку бестселлерів за версією газети «Нью-Йорк Таймс», а також до шорт-листів Букерівської премії, премії «Оранж», отримала премію Співдружності. 2016 року стрічку «Кімната, створену за однойменним романом Емми Доног’ю, було висунуто на здобуття чотирьох номінацій премії «Оскар», зокрема як найкращий фільм.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу