Эмма Донохью - Кімната

— Може, вона зсохлася?

— Ні, вона завжди була така.

Немає ні Мобіля з макаронин, ні мого малюнка з восьминогом, ні шедеврів, ні Форту з Лабіринтом, ні решти іграшок. Я заглядаю під Стіл і не бачу там павутини.

— Тут стало темніше.

— Ну, сьогодні просто дощовитий день. Ти можеш увімкнути світло, — мовить Ма, показуючи на Лампу.

Але я не хочу чіпати її. Я роздивляюся навкруги, намагаючись згадати, як тут усе було. Коло Дверей я знаходжу позначки, що їх ми робили в дні мого народження. Я стаю поруч з ними, кладу руку на маківку голови й виявляю, що позначка з чорною цифрою п’ять нижча від моєї руки. На всіх предметах лежить тонкий білий шар якоїсь речовини.

— Це пил з нашої шкіри? — питаю я.

— Ні, це порошок для виявлення відбитків пальців, — пояснює офіцерка Оу.

Я нахиляюся й заглядаю під Ліжко. Там, скрутившись калачиком, лежить Яєчна Змія. Мені здається, що вона спить. Я не бачу її язика й обережно обмацую зміїну голову, аж поки відчуваю легкий укол голкою.

Випроставшись, я питаю:

— А де стояв наш Вазон?

— Ти вже забув? Отут, — відповідає Ма, постукуючи посередині Комода, і я помічаю на ньому темне кружальце.

Навколо Ліжка видніють сліди від Доріжки. На Підлозі, під Столом, — маленька дірочка, протерта нашими ногами. Я розумію, що це та сама Кімната, де ми колись жили.

— А тепер уже ні, — кажу я до Ма.

— Що-що?

— Це вже не наша Кімната.

— Гадаєш? — Ма пирхає. — Просто нині тут не такий затхлий запах, як раніше, бо відчинено двері.

«Мабуть», — думається мені, проте вголос я промовляю:

— Може, кімната стала іншою саме через те, що відчинили двері?

Ма злегка всміхається.

— Хочеш... — Вона прокашлюється. — Хочеш, зачинимо її на хвилинку?

— Ні.

— Гаразд, тоді ходімо звідси.

Я підступаю до Ліжкової Стіни, доторкаюся пальцем до корка, але нічого не відчуваю.

— А вдень можна віддавати на добраніч?

— Що?

— Чи можемо ми казати «на добраніч», коли ніч іще не настала?

— Гадаю, ліпше сказати «прощавай».

«Прощавай, Стіно», — кажу я Ліжковій Стіні й повторюю те саме трьом іншим стінам, а потім додаю: «Прощавай, Підлого». Я гладжу Ліжко й примовляю: «Прощавай, Ліжко». Тоді я зазираю під нього й кажу: «Прощавай, Яєчна Зміє». Заглянувши в Шафу, я шепочу: «Прощавай, Шафо».

У темряві я помічаю свій портрет, що його намалювала Ма на честь мого дня народження; на портреті я ще зовсім маленький. Я жестом кличу Ма й показую їй цей малюнок. Відтак я цьомаю її обличчя — там, де течуть сльози. На смак вони зовсім як море.

Я знімаю малюнок зі стінки Шафи й ховаю його під куртку. Ма вже біля Дверей. Я наздоганяю її і прошу:

— Візьми мене на руки.

— Джеку...

— Ну, будь ласочка.

Ма садовить мене на своє стегно, але я тягнуся вище:

— Підніми ще.

Вона обхоплює мої груди і піднімає мене вгору.

Торкнувшись Даху, я кажу: «Прощавай, Даху».

Ма зі стуком ставить мене на підлогу.

«Прощавай, Кімнато», — мовлю я, махаючи рукою Даховому Віконцю, і прошу Ма, щоб вона теж попрощалася з Кімнатою.

«Прощавай, Кімнато», — каже Ма, але беззвучно.

Я востаннє роззираюся по Кімнаті. Вона схожа на кратер, тобто на діру, де щось сталося. А тоді ми виходимо за двері.

Дякую любому Крісові Рулстону та моєму агентові Керолін Девідсон за їхні відгуки на чорновий варіант твору, а також Керолін (разом з Вікторією Кві та Лаурою Мак-Дугал) та моєму американському агентові Кейті Андерсон за їхню нестримну прихильність до роману від самого початку. Джуді Клейн з видавництва «Літтл, Браун енд Компані», Семові Гамфрі з «Пікадору» та Айріс Т’юфолм з «Гарпер-Коллінз Канада» за грамотне редагування. Також моїм друзям Дебрі Вестґейт, Ліз Вікок, Ар’ї Вайніо-Матгіла, Тамарі Суґунасірі, Гелен Ролстон, Андреа Пламб, Шанталь Філіпс, Енн Петті, Шінейд Мак-Берті та Алі Довер за їхні пропозиції щодо всього — від розвитку дитини до розвитку сюжету.

Понад усе хочу подякувати своєму зятеві Джефу Майлзу за його спокійні, проникливі поради щодо практичних аспектів Кімнати.

Емма Доног’ю народилося 1969 року в Ірландії. Навчалася в Кембриджському університеты, де здобула докторський ступінь із літератури. Згодом переїхала до Лондона, що в канадській провінції Онтаріо. Лауреатка багатьох літературних нагород. Її книжка «Кімната» 2010 року входила до списку бестселлерів за версією газети «Нью-Йорк Таймс», а також до шорт-листів Букерівської премії, премії «Оранж», отримала премію Співдружності. 2016 року стрічку «Кімната, створену за однойменним романом Емми Доног’ю, було висунуто на здобуття чотирьох номінацій премії «Оскар», зокрема як найкращий фільм.