Богдан Бойчук - Краєвиди підглядника

Джуліана жила на північно-західній окраїні Мангеттену, поблизу «Клойстера», тобто музею-монастиря. Її дім, який стояв на узбіччі гори, обступали старі дерева. А з західного боку відкривалася чудова панорама з видом на ріку Гудзон, на міст Вашінґтона та на стрімкий, скелястий берег по другий бік ріки. Двоповерховий будинок був збудований у модерному стилі, обкладений ззовні каменем і кедром. Довкола росли рододендрони, гірські лаври, акуратно підстрижені азалії, троянди та інші екзотичні кущі, назви яких я навіть не знав.

Все це було надто вишукане, надто багате й надто контрольоване, як на мій смак. Я дав задній хід, щоб обернутися й погнати назад до міста. Та у дверях раптом появилася Джуліана, і я занімів — так і не зміг натиснути на газ. Мов робот, який виконує чужу волю, я вимкнув мотор, вийшов із машини й підійшов до жінки.

— Добридень, — ледве витиснув із себе.

Вона не відповіла.

— Я приїхав розвідати, чи мешкання, про яке ви говорили, ще порожнє.

— Ви приїхали з речами, значить, поселитися. Ваша господиня винайняла вашу квартиру за подвійну ціну.

Її цинічна й жорстока одвертість розсердила мене. Вона гралася людьми, немов ляльками. Я враз став самим собою й люто глянув на неї.

— Я мусила так робити, бо ви противилися моїй волі. А я цього не зношу, — пояснила холодно.

— Я також не терплю, коли хтось втручається в моє життя! — крикнув я.

— Але ви маєте певні одержимі проблеми…

— Це не ваше діло! — далі кричав я.

— Моє. Бо ваше збоченство спрямоване на мене.

— Звідки ви це взяли?

— Я такі речі відчуваю. Тому ви мені дуже підходите.

— До чого підходжу?

— Побачите.

— О, ні! Дякую за приємність! Бувайте здорові.

— Ви не маєте вибору. Ви не контролюєте себе.

— А хто тоді контролює мене?

Її впевнені сентенції дратували.

— Ваше збоченське жадання мене володіє вами.

Я, лютий на неї, бо вона говорила правду, обернувся й подався до машини.

— Невже ви аж так боїтеся мене?

Цим глузливим питанням вона до глибини вразила моє себелюбство. Я зупинився, підійшов до неї і глянув їй прямо в очі:

— Я не з м'якої глини ліплений, — процідив крізь зуби.

— То добре. Йдіть за мною. Я покажу вам ваше помешкання.

Вона повела мене сходами на другий поверх і повернула у відкриті двері ліворуч. Ми зайшли до великої вітальні, з правого боку двері вели до спальні, а напроти був вихід на балкончик, де можна було сидіти в кріслі й милуватися рікою. Мешкання було умебльоване з великим смаком у модерному стилі. Напевно, все це компонував фаховий дизайнер. Я ніколи не жив у такому розкішному мешканні. Все це було вище мого стилю життя і понад мої спроможності.

— Вибачте, але це мешкання — не для мене, — промовив я з притиском.

— Я приготувала його саме для вас.

— Я не почуватимуся добре в такому мешканні, й чим платитиму за таку розкіш?

— Заплатите мені все разом вкінці, як ваші попередники.

— Самогубством?

— Це лише одна з можливостей, — сказала спокійно.

— А є ще інші можливості?

— Є, — відповіла коротко і вийшла.

Я забрав з авта свої речі й заніс нагору. Розвісив у шафі костюми, розклав по шухлядах сорочки та білизну, а декілька книжок, які привіз із собою, поклав на столик при ліжку. Насправді, я мав велику бібліотеку, але тримав її у своєму бюро в планетарії. Тоді вирішив вийти надвір і пройтися парком до Клойстера, щоб трохи заспокоїтися.

Вийшовши на коридорчик, не міг не помітити, що скляні двері й стіна напроти мого помешкання були зовсім нові. Мене потягнуло туди, мов магнітом. Крізь скляну стіну я побачив велику лазничку, облицьовану кахлями з модерними візерунками та вистелену килимами. Двері, що були зліва від стіни, вели, очевидно, до спальні. Я заглянув і туди, але не встиг як слід роздивитися, бо раптом відчув на собі чийсь погляд. Я різко обернувся, і мій зір зустрівся із глумливими очима Джуліани. Вона чудово розуміла всі мої слабості, і саме це мене найбільше тривожило й одночасно тягнуло до неї. Я відчував, що між нами зачиналася якась небезпечна гра.

Я перейшов парк Форт Трайон і опинився під Клойстером. Всюди барвисто буяли кущі та квіти, по мурах і по узбіччі гори спливала соковита зелень, а гарно зодягнені жінки купали лиця й рамена в теплому сонячному світлі. Я зайшов досередини. Прохолода келій, старовинні картини святих та григоріанські напіви виповнювали мене спокоєм. Відзискавши душевну гармонію, я пішов назад додому. Коли підіймався сходами нагору, почув іронічний голос Джуліани, і моя внутрішня злагода розбилася на дрібні друзки.