Sasha Ushkalov - BZhD

—То що мені в біса з нею робити?

—Ось що, – сказала вона, притягла мене до себе за дуркуватий білий халат і жадібно, але водночас запаморочливо-ніжно, припала своїми вустами до моїх пошерхлих і пропахлих канабісом губ.

Гадаю, не варто розповідати, як довго й нудно я шукав вихід із цього химерного лабіринту. Я, на­че привид, тинявся коридорами й нарешті геть ви­падково дістався рятівної прикордонної тумбочки. Там я обережно взув свої левіси, зняв халат, а капці поставив біля санітарки. Та звела на мене свої ка­ламутні очі й укотре спитала:

—Ти хто?

—З днем народження! – відповів я, дістав з-за пояса банан і добродушно простягнув їй.

—Будь людиною, у вас там що, самі гестапів­ці? – каже Ікарус геть ошелешеному оператору

мобільної компанії, послугами якої ми користу­валися, аж доки в нас не скінчилось бабло й нам не сказали СВАБОДЄН, – у мене тачка заглухла в полі, в тачці вагітна дружина, до пологового ЗО кілометрів, на рахунку нулі, січеш?! Ти хочеш взяти на себе такий гріх? Чуєш, я тебе з-під зем­лі дістану, якщо моя дружина народить посеред поля...

—Гаразд-гаразд, – белькоче оператор у шо-ці, – давайте я викличу вам швидку...

—Не треба нам швидкої, просто подзвоніть моєму другові й скажіть, аби набрав мене, я ж ні­чого більше не прошу!

—Як я його? – питає Ікарус, скинувши опе­ратора з лінії...

—Якби твоя дружина справді народжувала посеред поля, – відповів я, – ти б до цього не додумався...

По цих словах наш дружбан справді пере­дзвонив.

—Харе рама, – сказав я.

—І кому це там приспічило народжувати в таку рань посеред поля? – невдоволено поці­кавився він.

—Нікому, – поспішив пояснити я, – у нас нулі на мобілі, довелось розвести оператора...

—Тобто ніхто не народжує? – перепитав він.

—Так, – згодився я, – жодних переймів...

—Гаразд, – відповів він, – я зараз дуже зай­нятий, передзвоню за півгодини.

—Зайнятий, у таку рань?

– Так, зайнятий, чуваки, я сонце зустрічаю... От зустріну й передзвоню...

Це був наш старий кумпль Яцик, що рік тому став кришнаїтом і тепер, судячи з усього, як і ко­жен порядний кришнаїт, який переймався чис­тотою власної карми, кожного світанку зустрічав сонце, наче кохану на вокзалі.

І от ми теж дивимось у пробоїну вікна й спо­стерігаємо, як з-за байконура, новозбудованої церкви, повільно й обережно сходить сонце, так, немовби воно справді прибуло до незнайомого міста й тепер не знає, куди податись. Я дивлюся на нього й розумію, що якщо воно, тобто сонце, є, то все ще не так і кепсько. І що, зрештою, не так уже й погано прокидатися кожного ранку, диви­тися на нього й це розуміти. Усе-таки кришнаїти мудрі.

У Яцика було довбане життя, і кришнаїтом він став не випадково. Скажімо так, після всього, що він пережив, обернення в кришнаїтську віру – то найлегше, що могло з ним статися. Яцик був нор­мальним пацаном, якщо не брати до уваги того, як він заробляв бабки. А бабки, на відміну від нас, йому справді були потрібні – він жив сам і утриму­вав свою божевільну матінку, що цілими днями сиділа в наглухо зачиненій квартирі, інакше б дав­но втекла світ за очі. Здається, в неї була параної-дальна шизофренія. А Яцик був у неї пізньою дитиною, він народився від якогось польського пройдисвіта, що приїхав на завод його матінки стажуватися на кілька місяців, а потім звалив назад

у свою Польщу, залишивши по собі подарунок, тобто Яцика, і кількасог злотих, які при сонку ніде було обміняти на нацвалюту... А потім Яцик, влас­не, народився, він жив собі спокійно до десяти ро­ків, аж доки його мама не втратила на виробництві руку й у неї поступово не почала падати планка. Коли Яцикові було 16, він уже повністю її утриму­вав, інша річ, як...

Знаєш, у кожному газетному кіоску є товсті журнали з рекламними оголошеннями. Зрештою, у них нема нічого цікавого, окрім розділу зна­йомств, який я час від часу гортаю й ніяк не нади­вуюся, що хтось може шукати дружбу, кохання, секс, якісь там почуття в таких от каталогах, де все розташовано за абеткою й зазіповано до кількох рядків. Словом, в одному з таких журналів се­ред оголошень а ля «молода пара шукає хлопця-бі для поїздки на море» я якось знайшов оголошен­ня нашого Яцика, мовляв, молодий, вродливий, доглянутий хлопець, м'язи й то-сьо, диплом ма­сажиста, виконає будь-які еротичні фантазії біз-нес-леді, а знизу стояв номер Яцикової мобіли. Так-так, чувак був звичайнісінькою бляддю, чи то пак блядем, але я його за це не засуджував – його божевільній мамі справді були потрібні якісь до­рогі ліки. «Дешевше було б купувати кокаїн», – казав я йому час від часу, коли він, набухавшись, тицяв мені під носа аптечні чеки й матюкався.