Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

На другий і на третій день Різдва по обіді Мальке довго стояв на колінах на червоному килимі, а я збирався зловити його на слові й відвідати. Його скляний погляд, який не моргав, або ж моргав тільки тоді, коли я відвертався до вівтаря, був спрямований вище полум'я свічки, на живіт Богоматері. Він спорудив з обох долонь, не торкаючись перехрещеними пальцями чола, стрімкий дах перед собою і своїми думками.

І я подумав собі: сьогоді піду. Піду і подивлюся на нього. Уважно подивлюся. Спробую. Бо щось же повинно критися за всім цим. А крім того, він мене запрошував.

І хоча Остерцайлє була надзвичайно короткою — будиночки на одну сім'ю з оголеним живоплотом в'юнкого винограду і грубо побіленими фасадами, рівномірно висаджені вздовж тротуару дерева, низькорослі липи, які потрібно було підпирати, — усе це втомило мене і позбавило сміливості. Хоча наша Вестерцайлє нічим суттєво не відрізнялася і навіть пахла так само, так само дихала і кокетувала з усіма порами року своїми ліліпутовими палісадниками. Ще і сьогодні, коли я виходжу із Кольпінґгаузу, а це трапляється рідко, і вирушаю в гості до друзів або знайомих до Штокума чи Логаузена, поміж летовищем і Північним кладовищем, проходжу вулицями, які так само виснажливо повторюються од одного номера на будинку до іншого, від липи до липи, я все ще продовжую іти дорогою від матері Мальке до його тітки, до Тебе, до Великого Мальке. Заклинює клямку на воротах саду, які нескладно переступити високим і навіть не надто напруженим кроком. Кроки крізь зимовий, але позбавлений снігу палісадник із захищеними від вітру кущами троянд, грядки без рослин, викладені візерунками з морських мушель. Керамічна жаба завбільшки із сидячого кролика на плиті із мармуроподібного матеріалу, на яку насипалися крихти землі, що виглядає трохи неохайно. А грядка з іншого боку цієї вузької стежки, яка дозволяє мені, поки я думаю, зробити ще кілька кроків від воріт саду до трьох сходинок попід клямкою пофарбованих охрою вхідних дверей під аркою входу, на цій грядці, майже на одному рівні з керамічною жабою, стоїть жердина майже на висоту людського зросту, а на ній шпаківня, формою схожа на альпійську хижку. Горобці продовжують клювати свою їжу, поки я роблю свої сім чи вісім кроків поміж двома грядками. Здавалося б, таке поселення мало би пахнути свіжістю, чистотою і піском, відповідно до пори року, — але у ті військові роки і на Остерцайлє, і на Вестерцайлє, на Беренвеґ, ні, всюди у Ланґфурі, Західній Пруссії, а точніше, по всій Німеччині у ті військові роки пахло цибулею, цибулею, смаженою на маргарині, не буду обмежуватися, вареною цибулею, свіжопорізаною цибулею, цей запах був усюди, хоча цибулі не вистачало на всіх і її неможливо було дістати. Після того, як райхсмаршал Ґьорінґ сказав щось на тему дефіциту цибулі по радіо, про це жартували у Ланґфурі, у Західній Пруссії, по всій Німеччині. Тому я мав би натерти свою друкарську машинку цибулевим соком і дати їй і собі таким чином уявлення про запах, яким у ті роки просмерділася вся Німеччина, Західна Пруссія, Ланґфур, Остерцайлє і Вестерцайлє і який перебив трупний запах, що панував тут раніше.

Одним кроком я переступив усі три сходинки і вже тягнувся рукою до клямки, щоб натиснути на неї, коли двері раптом відчинилися зсередини. Переді мною стояв Мальке у своїй сорочці із комірцем і домашніх капцях. Здається, перед тим він зачесався, волосся, не темне і не світле, розпадалося по обидва боки від проділу пасмами, свіжо розділеними гребінцем, і вони трималися міцно, але через годину, коли я ішов додому, волосся вже тремтіло і падало йому на червоні, налиті кров'ю, вуха, щойно він починав говорити.

Ми сиділи у вітальні, світло до якої падало з вулиці, крізь прибудовану засклену веранду. До столу подали пиріг, спечений за якимось воєнним рецептом, картопляний, із присмаком трояндової води, яка мала б нагадувати марципан. І консервовані сливи, які мали цілком нормальний смак і достигли восени у саду Мальке — дерево було видно крізь вікно веранди, воно стояло без листя із пофарбованим білим вапном стовбуром. Мені показали на стілець, і я сів обличчям до вікна, навпроти Мальке, у нього веранда була за плечима, він примостився за вужчим боком стільниці. Зліва від мене у світлі, що падало збоку і підсріблювало сиве кучеряве волосся, сиділа тітка Мальке, праворуч, навпроти світла, мати Мальке, волосся якої було зачесане гладко, тому не так гарно переливалося на світлі. Вуха Мальке із пушком по краях і кінчики пасом його волосся тремтіли, обведені тонким контуром зимового світла, хоча у кімнаті й було тепло, навіть занадто тепло. Верхня частина його коміра світилася білосніжно, а нижче сорочка виглядала сірою — шия Мальке була в тіні.