Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

— Яйця і все таке. Моя бабця із Крампіца тримає курей і часом у неділю привозить півтора-два десятки яєць.

Я не знайшов правдоподібної причини для відмови. Снідав я давно, ще перед службою. Я лише зрідка дотримувався правила приходити на заутреню натще. А крім того, про Великого Мальке придумав саме я, не Шиллінґ і не Готтен Зоннтаґ, тож я і поплив слідом за Мальке, але не дуже поспішав.

На піску поміж сімейною і дамською купальнями мало не вибухнула сварка, бо Тулла хотіла плисти зі мною. її кістлява постать навпочіпки скулилася біля води. Незмінний мишачо-сірий дитячий купальник ще влітку був на неї замалий, крихітні груденята приплюснуті, стегна зашнуровані, а між ногами огорнута потертою тканиною м'яка складка. Вона сварилася, наморщивши носа і розчепіривши пальці на ногах. А коли Тулла нарешті погодилася не плисти в обмін на якийсь подарунок, — Готтен Зоннтаґ прошепотів їй щось на вухо, — я побачив чотирьох чи п'ятьох восьмикласників, непоганих плавців, яких я зустрічав на баржі і раніше, вони стрибнули у воду, мабуть, щось рознюхали, і не зізнавалися, що пливуть до колишнього трала:

— Нам потрібно у зовсім інше місце. Може, до молу, може, ще кудись. Побачимо.

Але насправді прямували саме туди. Готтен Зоннтаґ підтримав мене, попередивши їх:

— Попливете за ним, яйця повідриваю.

Я стрибнув у воду головою вниз і поплив, часто перевертався з живота на спину і нікуди не поспішав. Поки я плив і тепер, поки пишу, я намагаюся думати про Туллу Покріфке, бо я не збирався і не збираюся думати тільки про Мальке. Саме тому я часто плив на спині, саме тому я тепер пишу: плив на спині. Тільки у такому положенні я міг бачити кістляву Туллу Покріфке, яка стирчала на пляжі у своєму мишачого сірого кольору купальнику: вона стає все меншою, все божевільнішою, все болючішою, бо вона застрягла у тілі кожного із нас, немов скалка. І ось вона зникла з поля зору, щойно я дістався за другу мілину, ранка від скалки загоїлася, і не залишилося жодного сліду, а я не плив більше геть від Тулли, я плив назустріч Мальке, я і пишу у Твоєму напрямку: я плив на животі і нікуди не поспішав.

І тепер нотую поміж двома ривками, поки вода тримає мене: це була остання неділя перед літніми канікулами. Що тоді відбувалося? Вони взяли Крим, і Роммель знову наступав у Північній Африці. Починаючи від Пасхи ми вже вчилися у десятому класі. Еш і Готтен Зоннтаґ хотіли піти добровольцями до військово-морського флоту, але згодом потрапили до мотопіхоти, тобто модернізованої піхоти, як і я, бо я довго вагався, хочу я чи не хочу до військово-морського флоту. Мальке не пішов добровольцем, він хотів знову бути винятком, як завжди. Він сказав нам:

— Ви зовсім здуріли, чи що?

І це при тому, що у нього, на рік старшого за нас, було значно більше шансів раніше вибратися зі школи; але той, хто пише, не має права забігати наперед.

Останні двісті метрів я плив ще повільніше, не перевертаючись на спину, щоб зберегти дихання. Великий Мальке, як завжди, сидів у тіні нактоуза. Тільки його ноги були виставлені на сонце. Він, мабуть, уже раз побував унизу. Відголоски якоїсь увертюри булькали і похитувалися на вітрі, їх доносили до мене дрібні хвилі. Це була його типова поведінка: він пірнав до своєї буди, накручував патефон, ставив платівку, виринав нагору, без проділу, вода капала з його волосся, сідав у тінь і слухав музику, не зважаючи на чайок, які криками підтверджували свою віру в переселення душ.

Ні, поки не пізно, я хотів би ще раз перевернутися на спину і поспостерігати за хмарами, схожими на мішки з картоплею, які регулярно і старанно сунули з Путціґер Вік через нашу баржу у південно-східному напрямку і відповідали за світлові ефекти і за прохолоду, яка тривала рівно доти, поки хмара не пропливала повз. Я більше ніколи не бачив таких гарних хмар у формі картопляних мішків, хіба що на дитячих малюнках із виставки, яку два роки тому з моєю допомогою організував у Кольпінґгаузі отець Альбан, виставки під назвою «Діти нашої парафії малюють літо». Тому повторюю ще раз, перед тим як невидима наразі іржа нашої баржі знову опиниться у мене перед очима: чому я? чому не Готтен Зоннтаґ або Шиллінґ? Можна ж було послати на баржу восьмикласників, або Туллу із Готтеном Зоннтаґом. Або і всіх разом із Туллою, тим більше, що восьмикласники вічно лазили за нею всюди, особливо один із них, який, здається, був родичем Тулли, всі називали його кузеном Тулли. Але я плив один і нікуди не поспішав, залишивши Шиллінґа пильнувати, щоб ніхто не поплив за мною.