Евгения Кононенко - Книгарня «ШОК»

- Ти ще в музеї? Слава Богу! То я таки їду до тебе!

Вона не встигла нічого відповісти, як він з’явився за вікном у саду, нетерпляче постукав у скло. Вона відчинила чорний хід. Він увірвався до кабінету, як навісний перелесник, рвучко схопив її в обійми. Відпустив лише тоді, коли вона сказала, що треба замкнутися. І з новою силою потяг її до казенного шкіряного дивана.

Дзвонив її мобільний, дзвонив міський у приймальні.

Вона знала, то її син. Бо ж метро вже не працює, а її нема.

Але коханий не відпускав її. Хоча сам він під час їхніх попередніх зустрічей завжди відповідав на свій мобільний. Не сповільняючи руху кохання, давав коментарі, що від нього хотіла світова преса, або спілкувався зі своїм збіса високим керівництвом.

Метро вже давно закрилося, але їхнє кохання тривало.

- Ви ще тут? - гукнув з-за дверей охоронець, певне, син зателефонував на вахту, - бо ваш син хвилюється. Сказали, що їдете додому, а вас нема. Сказати, що ви тут і заночуєте?

- Прожени його, - роздратовано стогнав коханий, - я так скучив за тобою!

Вона вже не мала сил, а він не зупинявся.

Фіранки не запнуто, світло увімкнено, кабінет на першому поверсі, думала вона. Її погляд упав на виріб народних майстрів, дерев’яну статуетку Лесі Українки, на якій зачепилася майка коханого. Музей - у центрі міста. Тут вони навіть не почують третіх півнів. Бо ж із третіми півнями дія магії мала би скінчитися. А може, в комп’ютерного привороту якісь інші закони?

О третій ночі, коли вони пили чай з тим самим коньяком, він сказав, що завтра ввечері неодмінно приїде знову. А ще спробує заїхати в обідню перерву.

Це триває вже кілька днів. Він буває в неї чи не щовечора. Їй вартує великих зусиль відпровадити його пізно ввечері, бо він щоразу готовий ночувати в її кабінеті.

- Ти можеш позбутися своєї посади, - каже вона йому.

- То я піду старшим науковим до тебе в музей! Візьмеш мене?

- Тебе можуть вигнати з дому.

- То я піду жити до тебе! Чи я тобі потрібен лише з посадою й житлоплощею? - він знову тягне її до себе на коліна, знову лізе до ґудзиків на її кофтинці - від тих далеких часів, як розпочався їхній роман, вона не носить глухих светрів, купує собі лише светрики на ґудзичках.

А сьогодні вона вперше сидить сама у своєму кабінеті. Їй пощастило скасувати зустріч, бо пішла та сама кров, якої жадала далека комп’ютерна ворожка. (Можна собі уявити, який міг бути ефект, якби директорка скористалася не кров’ю з пальця, а ЦІЄЮ кров’ю). Він телефонує, питає, може, вона передумала, може, він усе-таки заїде? Гаразд, сьогодні нехай вона відпочине, але завтра він неодмінно приїде і вони будуть кохатися нетрадиційними способами.

Але то завтра, втомлено думає вона. А сьогодні вона сам на сам із комп’ютером, за яким, як виявилося, дуже скучила. Вони ж і не спілкувалися відтоді, як та ЧЕРВОНА РУТА запропонувала їй свої послуги! Ти завжди хотіла потойбічного знання, каже вона собі, тільки боялася його, ну от і маєш. А особливо захотіла після того, як потоваришувала з ним, із комп’ютером. Хто б іще показав тобі, наприклад, месу Алістера Кроулі в усій її аудіовізуальній величі? Іноді комп’ютер може бути кращим за чоловіка - і вимкнути його можна, якщо вже зовсім набридне, і відповіді на сакральні питання знає краще за багатьох чоловіків.

Але є питання, на які й комп’ютер не відповість. Наприклад, як знову відшукати архангельську ворожку? Вже годину вона блукає Інтернетом, але сайт ЧЕРВОНА РУТА не відкривається. Всі пошукові системи на запит «Червона Рута» видають тільки пісню Володимира Івасюка або інформацію про фестиваль 1989 року. І знову вона, певне, ночуватиме тут. Бо немає сил підвестися зі стільця, така сильна кровотеча. Можна викликати таксі, але вона боїться закривавити чиєсь авто. А перед комп’ютером так добре, він уміє заспокоїти. Принаймні, дуже намагається. Вона набирає «приворот кров’ю», заходить на сайт SANGUIS-HAEMA. І знаходить дуже багато вельми суперечливої інформації.

Найкращі хвилини ночей кохання - щирі розмови потому.

Коли заговорять про те, про що мовчать за інших обставин.

Якщо воно так для обох, значить, їх направду багато чого поєднує. Ці двоє були разом більше двох років. А потім вирішили, що зможуть створити родину. Уклали шлюб і відмовилися від засобів запобігання. Йому трохи за п’ятдесят, їй трохи за тридцять. Зараз вони в готелі, в подорожі, куди прилетіли відразу після реєстрації шлюбу. За вікном мерехтять вогні незнайомого міста. На столі - два келихи й недопита пляшка дорогого шампанського. Над ліжком - лагідний світильник. Можливо, щойно вони зачали дитя.