Олесь Ульяненко - Серафима

- Що ти тут робиш? - запитав Реус.

- Те, що й ти. Я знайшла його, - сказала Серафима.

- Ти говориш про те, що я думаю? - запитав Реус.

- Думаю. Пiшли чого-небудь вип'ємо: я втомилася. А потiм я тобi його покажу. Вiн з'являється з дамочкою.

- Худа брюнетка, у дiамантах, як i її кавалер? - очi у Реуса, наче їх зараз невидима рука вирве i змусить з'їсти.

- Хм. Вона.

Вони пили каву, а Реус мовчав, наче палахкотiння травня густим зеленим клеєм протiкає крiзь його пальцi. Вiн розумiв, що це занадто, що ще рано, але Серафима вгадала його думки.

- Облиш, - сказала вона i креснула запальничкою. - Ти просто ревнуєш. Так, погодься, ти просто ревнуєш…

Серафима не розумiла, що Реус вибирає мiж страхом втратити її i своїм життям - їй це не було потрiбно. Але тiльки-но вона ледь не втратила все, що у неї було. Реус збирався до старого розшуковця, свого товариша, але так i не дiйшов. I причиною була Серафима. Аби вона дiзналася про це, то напевне б пишалася. Але бiла лють пишно розквiтала у її серцi, i вона втiшалася, топлячи очi в зеленцi травня, i вiд того в неї знову запекло унизу живота. Реус повернув повiльно голову, вiн навiть чує, як скриплять шийнi хребцi, у животi бурчить i його нудить - очi ловлять спочатку рванi тiнi на асфальтi, що шастають з-пiд авто: тим боком, пiд «Мандарин Плаза» вiн бачить худу, але красиву брюнетку з розумними теплими очима, а за нею - чоловiка.

- Господи, Серафимо, це ж Хруст. Це… Забудь i викинь з голови, - вiн говорить, але майже чує, як трiщить сухий її погляд на його вусi.

- Ти так i лишився лякливим ментом, - говорить вона.

- Добре, ми потроху до нього доберемося. Вiзьми таксi. Поїхали.

Над мiстом стояв грибок синьої води. Дощ наступав з Лiвого берега, i вона дивилася на свинцеву опуклiсть води так, начебто вода кипiла. Серафима закрила очi. I Реус полегшено зiтхнув. Зараз вiн вирiшив, що життя пiде, заплутається по-iнакшому i якось направиться. Але й цього разу колишнiй майор обманувся. У життi йому лягла не та карта.

I ось червневим днем (вона його пам'ятатиме завжди) iз золотою пилюкою в косяках сонця прийшло саме те, i вже не важливо для неї, хто першим втратив чуття реальностi - справа темна, як темна i голова її. Серафима знайшла свою мету - вона гаразд намацала її, i в домi запанував спокiй. I Реуса це насторожило. Вона рiдко виходила в мiсто. До неї повернулося вiдчуття вологого пiдвалу, i Реус з кутка, зi свого стiльця, спостерiгав за її сухим, блискучим поглядом. Серафима йшла сходами: складки одягу, пiд халатом - нiчого, i вiн дивився на її груди, що пiдiймалися й опускалися пiд тонким шовком. Реус вставав, тупав важкими ногами пiдлогою, виходив на вулицю i дихав так, наче йому в груди вдарили важкою кувалдою. I ось так упродовж червня вiн спостерiгав, як вона щодня пiднiмається схiдцями в рудiй пилюцi сонця туди, на гору, iз сухим срiбним поглядом, з позолоченим промiнням тiлом, принадлива i далека, i важко гупаючи ногами, як хлопчак, намагаючись привернути її увагу, спускався донизу, сiдав у «Форда», i слизький вiд зеленi червень утягував його своїми пазухами, наче доiсторичний монстр.

А що Серафима? Серафима нiчого не робила нагорi: вона мирно дрiмала у великому шкiряному крiслi, i в уявi своїй грала на фортепiано, бiлий тюль (чому саме тюль?) розвiвався вiд протягу на вiтровi, i приходив закоханий красень, i вони проводили довгi години за розмовами. Потiм - вiддавалися плотському коханню. Слово «секс» у фантазiях Серафими не iснувало. Проте вони займалися усiм: анальним сексом, прибирали всiляких поз, iнодi до них приходила дiвчинка рокiв тринадцяти, i вони займалася цим на очах умлiлого коханця. I з кожним днем ця дiвчинка робилася настирнiшою, упертiшою, було так, начебто Серафима бачила себе молодшу в дзеркалi. I дiвчинка приходила дедалi частiше: вони милувалися в душi, на кухнi, а переляканий коханець бiгав, благав, заламував руки - коротше кажучи, все було як у кiно, трафарети якого напевне й замiнили Серафимi справжню фантазiю. Нарештi вони з дiвчинкою змовилися, i Серафима покинула свого безталанного принца. I той отруїв її дiвчинку, тож Серафима вирiшила помститися.

Але тут потiк фантазiї закiнчився. Сон i умиротворений спокiй, її фантазiї завжди зупинялися на бiлiй тюлi, на коханцевi, а дiвчинка, наче й справдi померла. Серафима стала скрупульозно витягувати з пам'ятi її рожевий задок, маленьку i вузьку пiхву, стиглi диньки грудей, але далi якогось сухого скрипу в головi не йшло. Серафима втратила спокiй. I одного дня Реус пiднявся на горище й побачив Серафиму, яка вiд чогось тремтiла увi снi, її красиву шию, її рожеве, з позолотою пiвденної засмаги обличчя, її напiврозплющенi очi. Вiн зупинився, наче вжалений: на скронi, трохи вище, з'явилася чорна цятка, котру вiн сприйняв спочатку за ранку чи то родимку. Але плямка почала рости, доки не з'явилася велетенська чорна дiра убiльшки з кулак. I тiльки Реус захотiв щось сказати, як з тiєї дiри вилетiла велетенська чорна муха з блискучими крилами i з шумом загасала пiд стелею. У Серафими блиснули очi - вона прокинулася.