- Треба тобі, дитино, шукати якоїсь служби, бо тут ти пропадеш. Добра у тебе ніякого не лишилося. То я куплю у тебе ті три дерева. Буде у тебе хоч якась копійка, а там Бог допоможе.
Піп дав Варочці за три явори срібного грошика. Зав’язала Варочка срібло у вузлик, та й пішла служби шукати. Де не питає роботи, всюди відмовляють. Кому така мала потрібна? Пішла бідна Варочка від села до села: і в Пеньожкові була, і у Вербоватій, і в Кочубіївці, та ніде пристати не може. Аж над шляхом коло самої Гумані корчмар взяв Варочку на службу за харчі та одежу. Які там харчі у наймах – не вам мені оповідати. А все ж хоч сухар та кулеш, а з голоду не помреш.
Тільки й радості у Варочки – помріяти уночі, що колись знайдеться добра людина, яка пожаліє, зрозуміє, душею прихилиться, а може, і пара буде…
Аж якось одного дня чує Варочка надворі шум. Виглядає у віконце, а там чудасія – по дорозі козак не йде, а танцює, гопака садить. Та так вправно, та так ловко, та так весело – аж самому з ним стрибати хочеться. За козаком музики йдуть – бубон вистукує, скрипка виспівує, сопілка заливається. А козак ще й присвистує та притьохкує, що і соловей так не зможе. Шаровари червоні по землі волочаться, шабля бряжчить, підбори срібними підківками дзенькають, курява за ним аж до неба! Чи пан, чи старшина зустрінеться – ні перед ким шапки не ламає, на дівчат і молодиць вусом чорним моргає.
Люди позбігалися, на цю веремію дивляться. А козарлюга гукає:
- Гей, люди добрі! Гайда до корчми, я сьогодні гуляю! Їжте пийте, веселіться, Я всіх пригощаю!
Люди і раді на дурничку погуляти – повна корчма набилася.
А козак уже по столу хазяїну червінці суне та велить усім найдорожчого меду та вина подати. Гримнув на музик, щоб дужче грали, та давай далі гуляти: всіх поїть, до всіх присікується, над усіма верховодить.
А в кутку за столом пан-шляхтич з друзями сидить і аж міниться зі злості: як то простий козак та дужче гуляє за шляхту?!
Давай тоді пани і собі золото на стола кидати та горлянки дерти. Та де там! Що пан червінець кине – то козарлюга десять, що пан свисне – то козак голосніше, та ще й передражнить. Що пан меду хильне чарку, то козак з барила голькне, ще й жупана, золотом гаптованого, обіллє!
Пан лютий сидить, аж посинів! А тут якраз Варочка мед несла, та й у тісняві зачепила того пана. Як схопиться шляхтич, як закричить на бідну дівчину1 Вже й руку заніс, щоб ударити, аж раптом козарлюга помітив, підскочив і пана за лікоть ухопив:
- Не руш!
Тут уже пан зовсім знавіснів
- Ах ти ж, пся крев, на кого руку здійняв?!
Вихопив пан шаблю, та ще й інших панів гукнув на поміч, і на козака кинувся. А той тільки засміявся, та як закрутить своєю домахою, як звинеться в’юном поміж шляхтою – тому шаблю вибив, тому зуби, тому ґудзика зрізав, тому перо з шапки відчикрижив. Зігнав панів докупи, та й виштовхав – кого у двері, а кого у вікно.
Сміється козарлюга та далі гуляє. Уже й музики потомилися так він нових гукнув. Веселився до ночі коли це двері відчинились – і до корчми троє чортів влазять! У одного пика козляча, а ріг обламаний, другий – із свинячим рилом, миршавий та обідраний, на німця у камізельці схожий, та ще й присмалений з одного боку а третій – ну чисто капрал москальський костуром підпирається – на одну ногу накульгує. Люди полякалися, корчмар під стіл сховався.
Тихо у корчмі стало, а чортяки огледілись – та до козака:
- Ага! Піймався нарешті! Довго ти гуляв та веселився. У всьому ми тобі годили у всьому допомагали – ні куля, ні шабля тебе не брали, золото в кишенях не закінчувалось, дівчата за тобою юрбами бігали. Ти ще й з нас познущався: мені рога зламав, мені боки присмалив, а мене послав де сам чорт ногу зломить. Тепер пора борг віддавати!
Прощайся з душею! Підступають чортяки до козака і контрактом вимахують. А той не дуже і злякався:
- Ану стійте, вражі діти! У контракті записано, що мусите ще виконати три мої бажання, – аж тоді душа ваша!
«Ну, – думає козак. – я вже вам таке загадаю – ніколи не зробите, а я душу врятую».
- Хочу, щоб зараз серед корчми стала золота діжка із святою водою, і щоб хтось із вас у ній скупався!
Скривився однорогий, шерсть настовбурчив, хвостом заметляв, а робити нічого – зараз серед корчми діжка золота стала, а в ній вода свята хлюпочеться, та ще й піп із хрестом срібним поруч стоїть. Вскочив чортяка у бочку – зашкварчало, задиміло, сіркою засмерділо! А піп ще й зверху хрестом чорта притовкмачив. Скупався чорт, вискочив, ледве дише, та бігом до хліва, щоб у багні та кізяках трошки полікуватися. Бачить козак – виконали одне бажання.
Читать дальше