Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша

На відміну від того часу, коли жив буденним життям або писав оповідання, тепер він трохи розслаблявся і ставав красномовним. І водночас йому здавалося, що він — пристосованець. Не міг визначити, яка його справжня особистість. А проте дуже природно, особливо не замислюючись, умів перемикатися з однієї сфери діяльності на іншу. Розумів, що більш-менш така переміна йому потрібна.

Як учитель математики він із кафедри вбивав учням у голову те, як жадібно математика прагне логічності. У сфері математики бездоказова річ не має змісту. Та якщо тільки докази знаходяться, то загадки світу, немов м'якенька устриця, опиняються в людських руках. Лекції були, як ніколи, запальними, тож учні мимохіть піддавалися його красномовству. Тенґо успішно вчив розв'язувати математичні задачі й водночас яскраво розкривав приховану в них еротику. Поглядаючи на аудиторію, він знав, що кілька сімнадцятирічних чи вісімнадцятирічних дівчат пильно дивилися на нього очима, повними шаноби. Знав, що за допомогою математики спокушав їх. Його лекція була своєрідним інтелектуальним заграванням. Математичні функції гладили їхні спини, теореми тепло шепотіли їм у вуха. Однак після зустрічі з Фукаері він втратив до цих дівчат сексуальну зацікавленість. Не хотів нюхати запах піжами, яку вони одягали.

«Фукаері — справді-таки особливе створіння, — знову подумав Тенґо. — Про порівняння з іншими дівчатами не може бути й мови. Безперечно, вона для мене означає щось особливе. Як би це сказати… вона — послана мені знаменна вістка. Та от я ніяк не можу її прочитати».

«Однак з Фукаері краще припинити зв'язок», — таким був чіткий висновок, якого дійшов його розум. Краще будь-що віддалитися від стосів «Повітряної личинки» на прилавках книгарень, Ебісуно-сенсея, який невідомо про що думає, і від релігійної секти, переповненої тривожними загадками. І Комацу, принаймні поки що, краще сторонитися. Бо інакше він затягне в бозна-яку халепу. Зажене в небезпечний, позбавлений логіки кут, із якого не буде виходу.

Але Тенґо добре розумів, що на даному етапі нелегко вирватися з такої складної інтриги. Він уже її учасник. Зовсім не такий, як персонажі фільмів Хічкока, яких втягують у змову без їхнього відома. До певної міри знаючи про можливий ризик, він сам утягнувся в цю інтригу. Її запущений механізм уже не можна зупинити. А він, Тенґо, безсумнівно, став одним із його коліщаток. Причому важливим. Він чув, як той механізм, набираючи розгону, тихенько завиває.

Комацу зателефонував через кілька днів після того, як «Повітряна личинка» впродовж двох тижнів трималася на першому місці серед літературних бестселерів. Дзвінок задеренчав після одинадцятої вечора. Надівши піжаму, Тенґо вже був у ліжку. Лежачи долілиць, читав книжку й от-от збирався гасити лампу біля узголів'я, щоб заснути. Судячи з того, як деренчав дзвоник, він здогадався, що телефонує Комацу. Він не міг пояснити чому, але завжди впізнавав його дзвоник. Комацу дзвонив по-особливому. Так само особливо, як відрізняється своїм стилем будь-який текст.

Тенґо спустився з ліжка й, попрямувавши на кухню, підняв слухавку. Правду кажучи, не хотів її брати в руки. Волів би спокійно спати. І бачити сон, якнайдальший від навколишньої реальності, про будь-що — про дикого кота з острова Іріомоте, Панамський канал чи Мацуо Басьо. Та якби він зараз не взяв слухавки, то через хвилин п'ятнадцять-тридцять телефон задзеленчав би знову так само. У Комацу не було такого поняття, як «час». Тим паче він не мав співчуття до людей у їхньому буденному житті. А якщо так, то вже краще підняти слухавку.

— Тенґо-кун, ти вже спав? — як завжди, безтурботно почав Комацу.

— Збирався, — відповів Тенґо.

— Вибач, — сказав Комацу не дуже винувато. — Хотів тобі сказати, що продаж «Повітряної личинки» йде дуже успішно.

— Радий це чути.

— Продається так швидко, як щойно спечені пиріжки. Не встигають її друкувати — як не прикро, палітурні доводиться працювати і вночі. Ну, звичайно, я передбачав, що можна буде продати великий наклад. Це ж твір, який написала сімнадцятирічна красуня. Книжка набула широкого розголосу. І має всі важливі елементи, щоб продаватися… Бо відрізняється від творів, які написав тридцятирічний вчитель математики, схожий на ведмедя… Ось так. Але важко назвати її твором із багатим розважальним змістом. Нема в ньому ні еротичних, ні сентиментальних, зворушливих до сліз сцен. А тому я, звісно, не сподівався, що книжка так успішно розійдеться.