Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша

«Чіткого віровчення ми не маємо, — пояснювали вони. — Чогось схожого на кодифікований підручник нам не треба. Ми спираємося у своїй діяльності на дослідження раннього буддизму та його різноманітної аскетичної практики. Наша мета — завдяки такій конкретній практиці досягти не буквального, а динамічнішого релігійного пробудження. Можете вважати, що сукупний досвід спонтанного індивідуального пробудження лежить в основі нашого віровчення. Не віровчення веде до пробудження, а передусім індивідуальне пробудження природним, спонтанним чином врешті-решт народжує віровчення, що визначає наші закони. Це — основний наш курс. У цьому розумінні ми сильно відрізняємося від наявних релігій.

Що ж стосується фінансування нашої діяльності, то в наш час, як у більшості релігійних організацій, вони частково покриваються добровільними внесками вірних. Однак утриматися на них нелегко, а тому ми поставили собі за мету побудувати своє скромне життя на самодостатній основі, передусім вирощуючи сільськогосподарську продукцію. Задовольняючись тим, що є, ми стараємося досягти душевного спокою за допомогою очищення тіла й вдосконалення духу. Люди, які відчули марноту матеріалістичного суспільства, побудованого на суперництві, в пошуках іншої, глибшої системи координат одні за одними приєднуються до нас. Серед них немало таких, що здобули високу освіту, працювали як фахівці й займали помітне суспільне становище. Ми відмежувалися від так званої «новітньої релігії». Наша релігійна організація не спрямовує своєї діяльності в такому напрямі, щоб узяти на себе страждання сучасних людей і, так би мовити, гамузом, швидко нагодувати їх «нескладними стравами». Звісно, порятунок слабих — важлива справа, та, можливо, було б краще вважати нашу організацію чимось на зразок релігійної «аспірантури», яка надає належну допомогу й приміщення високосвідомим людям, що намагаються себе порятувати.

Між «Акебоно» й нами в певний момент з'явилася різка відмінність поглядів щодо напряму діяльності й навіть суперечність. Але внаслідок перемовин ми досягли мирної угоди й, відділившись одні від одних, пішли своєю дорогою. Вони по-своєму шукали свого чистого, аскетичного ідеалу, але в кінцевому підсумку це призвело до нещасного випадку, який можна назвати лише трагедією. Найголовніша причина, мабуть, у тому, що вони діяли надто догматично і втратили контакт із реальним суспільством. У зв'язку з цим ми глибоко відчули, що треба суворіше дисциплінуватись і водночас залишатися організацією, що відчинила вікна зовнішньому світові. Насильство не розв'язує жодних проблем. Ми просимо вас зрозуміти: наша організація нікому не нав'язує своєї віри. Ми не вербуємо послідовників і не нападаємо на інші релігії. Ми створюємо підходяще й ефективне колективне середовище для людей, які прагнуть духовного пробудження і вдосконалення».

Загалом усі працівники ЗМІ повернулися додому із доброзичливим ставленням до цієї секти. Усі її вірні, чоловіки й жінки, були стрункими й худорлявими, порівняно молодими (зрідка траплялись і літні люди), з гарними ясними очима. Говорили чемно, культурно. Здебільшого вірні секти не хотіли розповідати про своє минуле, але, здається, більшість із них здобула вищу освіту. Хоча поданий обід (начебто такий самий, який вірні споживали щодня) був невибагливим, але по-своєму смачним, оскільки його приготували із свіжих продуктів, вирощених на власній фермі.

От чому більшість ЗМІ назвали частину революційної групи, яка перейшла в «Акебоно» й неминуче відсіялася від «Сакіґакі», що рухалася в пошуках духовних цінностей, «чортовою дитиною». [41] «Чортова дитина» — так у Японії називають маля, що не схоже на своїх батьків або народилося з прорізаними зубами. У Японії 80-х років революційні ідеї, що ґрунтуються на марксизмі, стали старомодними, відсталими від життя. Приблизно після 1970 року молоді люди, які схилялися до радикальної політики, влаштувалися в різноманітні фірми й схрестили мечі на передовій лінії поля бою, що називається економікою, або, відсторонившись від шуму й суперництва в сучасному суспільстві, віддалися, кожен у своїй сфері, пошуку особистих цінностей. У всякому разі, суспільні тенденції різко перемінились і сезон популярності політики відійшов у далеке минуле. Випадок із «Акебоно» виявився дуже кривавою, нещасливою подією, але якщо спокійно дивитися в майбутнє, то був лише випадковим, невчасним епізодом, рідкісною примарою минулого. У ньому можна вбачати лише кінець певної епохи. Загалом у такому тоні писали газети. «Сакіґакі» зробила перспективний вибір у новому світі, а от «Акебоно» залишалася без майбутнього.