Патрік Зюскінд - Парфуми

Гренуй не відповідав.

— Чи зміг би ти мені її назвати хоч приблизно? — сказав Бальдіні, злегка нахиляючись уперед, аби краще розгледіти жабеня в дверях. — Ну? Кажи, найкращий носе Парижа!

Та Гренуй мовчав.

— Ось бачиш! — сказав Бальдіні і задоволено, і розчаровано водночас. — Ти не знаєш. Звичайно, не знаєш. Звідки тобі знати? Ти із тих, хто, коли їсть, може визначити, чи суп із купирем, чи з петрушкою. Це вже щось. Але ти далеко не кухар. У кожному мистецтві, як і в кожному ремеслі — зарубай це собі на носі, перш ніж піти! — талант сам по собі майже нічого не вартий, все визначається досвідом, здобутим скромною наполегливістю та старанням.

Він уже взяв свічник зі стола, коли від дверей прошелестів Гренуїв придушений голос:

— Я не знаю, що таке формула, метре, цього я не знаю, зате знаю все інше!

— Формула — це альфа й омега кожних парфумів, — суворо відповів Бальдіні, бо хотів нарешті покласти край розмові. — Це точна вказівка, в якому співвідношенні слід змішувати окремі інгредієнти, щоб отримати бажаний аромат; це і є формула. Вона є рецепт — якщо це слово тобі зрозуміліше.

— Формула, формула, — прохрипів Гренуй і наче аж побільшав у дверях. — Мені не потрібна формула. А рецепт я маю в носі. Змішати їх для вас, метре, змішати?

— Як це? — вигукнув Бальдіні занадто голосно і підніс свічку гномові до обличчя. — Як це — змішати?

Гренуй вперше не сахнувся.

— Але ж вони всі тут, потрібні запахи, всі тут, у цьому приміщенні, — сказав він, вказуючи знову в темряву. — Трояндова олія там! А там апельсиновий цвіт! Гвоздика отам! А розмарин там!..

— Звичайно, вони там! — крикнув Бальдіні. — Всі вони там! Але ж я пояснюю тобі, дурневі, що толку від цього мало, коли не знаєш формули!

— …Жасмин отам! Винний спирт!.. Отам бергамот! Отам стиракс! — хрипів Гренуй далі, вказуючи з кожною назвою на те чи інше місце в приміщенні, де було так темно, що можна було тільки здогадуватися, де яка полиця з бутлями.

— А, то ти й потемки бачиш? — вів далі Бальдіні. — У тебе не тільки найтонший нюх, а й найгостріший зір у Парижі, чи не так? Якщо в тебе ще й гарний слух, то відкрий вуха і я скажу тобі: ти малий брехун. Очевидно, ти поцупив щось у Пелісьє, щось підгледів, так? І ти гадаєш, що можеш обдурити мене?

Гренуй стояв тепер у дверях зовсім розпрямившись, так би мовити, на повний зріст, злегка розставивши ноги і розвівши руки, тож нагадував чорного павука, який вчепився за поріг і одвірки.

— Дайте мені десять хвилин, — сказав він скоромовкою, — і я виготовлю вам парфуми «Амур та Псіхея». Тут же, на місці. Метре, дайте мені п’ять хвилин!

— Ти гадаєш, я дозволю тобі хлюпатися в моїй майстерні? З есенціями, які коштують ціле багатство? Дозволю — тобі?

— Так, — сказав Гренуй.

— Ти ба! — скрикнув Бальдіні, виштовхуючи при тому все повітря, яке мав у грудях. Потім, глибоко вдихнувши, він довго роздивлявся подібного до павука Гренуя й розмірковував. Власне, хіба не однаково, думав він, адже завтра всьому кінець. Я, звичайно, знаю, що він не може зробити того, що обіцяє, немає у нього таких можливостей. Цього не зміг би і сам великий Франжіпані. Але чому мені на власні очі не переконатися в тому, що я знаю? Може статися, що одного дня в Мессіні мені спаде на думку — старих людей часом переслідують божевільні ідеї, — що я не розпізнав генія нюху, вундеркінда, істоту, щедро обдаровану милістю Божою… Це цілком виключено. Виходячи з того, що підказує мені розум, це виключено. Але ж існують дива, поза всяким сумнівом, існують. І коли я помиратиму в Мессіні, на смертному одрі мені спаде на думку: того вечора в Парижі тобі явилось диво, а ти заплющив очі!.. Тобі буде не дуже приємно, Бальдіні! Нехай розхлюпає цей дурник кілька крапель трояндової олії та мускусної тинктури, ти б і сам їх розхлюпав, якби парфуми Пелісьє ще по-справжньому цікавили тебе. Та й що тих кілька крапель — звісно, дорогих, дуже дорогих! — порівняно із надійними знаннями та спокійною старістю!

— Слухай-но! — сказав він суворим тоном. — Слухай! Я… до речі, як тебе звати?

— Гренуй, — відповів Гренуй. — Жан-Батіст Гренуй.

— Ага, — сказав Бальдіні. — Отже, слухай, Жане-Батісте Гренуй! Я передумав. Ти матимеш нагоду продемонструвати свої здібності. А разом з тим і нагоду стати скромнішим — після очевидної поразки, оскільки скромність — і це можна вибачити — в твоєму віці ще не розвинута, але це обов’язкова передумова для твого подальшого життя як члена цеху і стану, як сім’янина, підданого, як людини і як доброго християнина. Я готовий дати тобі цей урок власним коштом, бо з певних причин я сьогодні щедрий, і хто зна, можливо, колись згадка про цей день розвеселить мене. Тільки не думай, що ти зумієш перехитрити мене. Ніс у Джузеппе Бальдіні старий, але нюх гострий, достатньо гострий, щоб одразу помітити бодай найменшу різницю між твоєю мікстурою та оцим продуктом. — І, витягши з кишені напахчену «Амуром та Псіхеєю» хустинку, він помахав нею перед Гренуєвим носом. — Підійди ближче, найкращий носе Парижа! Підійди сюди, до стола, й покажи, що ти можеш! Тільки гляди, нічого мені тут не перекинь і не розбий! Нічого не чіпай! Спершу я запалю більше світла. Ми зробимо ілюмінацію на честь цього маленького експерименту, чи не так?