Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

Надворі розвиднілося, але туман стояв, наче молоко. Нарешті чолов'яга зупинив фуру. Рука його потяглася донизу і, знайшовши пластмасову пляшку з-під води, він жадібно напився.

Шторка за спиною водія несподівано зарухалася, та із задньої полиці звісилася така ж неголена та скривлена мордяка. Друг його також був наче в тумані.

— Де це ми? — злякано промовив він, вирячившись у вікно. — Мі-тя-я! Ти що, довбанувся? Що це за дорога?!

— Я тут колись їхав, — відповів той, насилу відірвавшись від пляшки. — Так ближче. Ой бля... Це здохнути можна... Все, зав'язую. Колись загнуся десь у дорозі. Слухай, що це за гидота була? В мене баняк розламується!

— Біс його зна. Це ж дід-ветеран пригощав.

— Який дід?

— Ти що, взагалі озвірів? Ні хріна не пам'ятаєш? Ти ж сам до кабіни залазив, своїми ногами!

— Нє-а...— той лише потрусив головою.— Не пам'ятаю. Який дід?

— Ну, ми ж у нього зупинялись! Крайня хата! Він нам битих Дві години про Сталінградську битву, про німців... Ти ж «ура» за Сталіна цілий вечір кричав! Забув?

— А... — Мітя болісно скривився. — Тож я думаю — чого мені весь час якісь німці маряться... Чорти би його... їду, а в голові — німці з автоматами...

Він «втикнув» передачу, і КамАЗ, заревівши мотором, важко рушив із місця.

— Мі-іть... А ми не заблудимося? — злякався напарник. — В тебе ж голова ні хріна не варить! їхав би трасою!

— Тут удвоє коротший шлях повинен бути. О-ой! — підскочивши на ямі, водій знову голосно відригнув. — Довбешка розвалюється...

Промимривши щось, напарник заховався за шторкою.

Дорога покращала. Туман потроху розсіювався, і КамАЗ додав швидкості. Водій чимдалі більше крутив головою навсібіч. Очевидно, в його душу поступово закрадалися сумніви стосовно правильності обраного шляху. Назустріч не траплялося жодних машин. Обличчя дальнобійника поступово посідав вираз нерозуміння і навіть переляку. Та скоро попереду з'явилася якась крита вантажівка, що їхала у тому ж напрямку. Вона ледве лізла. Дорога була вузькою, і якийсь час «фура» повзла за вантажівкою. Нарешті водій наважився і пішов на обгін. На його подив, попереду була якась військова машина, крита брезентом. За нею йшла друга, така сама. Водій вилаявся і піддав газу. Але далі йшла третя машина. Мітя повернув голову, приглядаючись через праве скло. Несподівано його очі стали квадратними, а рот роззявився сам собою. На водійських дверцятах цієї вантажівки явно старого зразка білим було намальовано жирну свастику.

— От, бля...— вирвалося у водія, а голова продовжувала наче сама обертатися за вантажівкою, що лишалася позаду. Та коли він знову глянув уперед, КамАЗ вже з'їжджав на узбіччя. Злякано крутнувши кермом, Мітя побачив біля дерев два мотоцикли з колясками. Німець у касці, з автоматом на грудях та бляхою на ланцюжку наказував йому зупинитися. Зацьковано стріляючи очима по кабіні, чолов'яга автоматично скинув газ.

— Мать моя, женщина... — пробурмотіли його губи, а фура вже готувалася застигнути на узбіччі.

Та несподівано очі його загорілися, обличчя викривилося, а нога сама втиснула у підлогу педаль газу. Машина, дико загарчавши, рвонулася вперед. Боковим зором водій устиг помітити, як замахав руками німець. Мітя лише зіщулився, чекаючи пострілів, коли з кущів попереду виїхав німецький танк, перегороджуючи дорогу. КамАЗ знову скинув швидкість, зупиняючись тепер уже остаточно, а водій, увесь блідий, з тремтячими губами, повільно відчинив дверцята, сповзаючи з кабіни ногами уперед.

Чоловік у шкірянці підійшов до незграбно застиглого серед дороги КамАЗу і постукав у його незачинені дверцята, відчинивши їх ще ширше.

— Гальо-у! Є хто живий?

За шторкою зарухалося тіло, і з'явилася запухла неголена фізіономія.

— Я вибачаюся, звичайно, — почав той, що підійшов, — але ви іншого місця не могли знайти, щоб зупинитися? В нас тут зйомки. Ви що, не бачите? У мотоцикл мало не в'їхали!

— Який мотоцикл? — скривився дальнобійник. — Які зйомки?

Він незручно зсунувся з полиці на сидіння, не здатний врубатися спросоння.

— Я бачу, вам кепсько зрання? — з розумінням запитав «шкіряний». — Послухайте, ви б переїхали зо три кеме далі, га? В нас, між іншим, і супровід є з ДАІ, вони тільки від'їхали на хвилинку. Дивіться, хлопці, щоб ви неприємностей не заробили, як побачать у такому вигляді...

— Пойняв, шеф, — миттєво зорієнтувався водій. — Зараз бу... А де Мітя?

— Який Мітя? — не зрозумів режисер.

— Як це — який? — водій злякано виліз із кабіни і, обійшовши фуру, склав долоні рупором та загорлав: — Мітя! Мітя-а!