Юрко Іздрик - Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Я. Вчора, мабуть, знову на шашлики їздив з компанією ( ф р а у Д е наливає з графина воду і поїть А р т у р а ).

B E A R. Це якесь непорозуміння. Не варто робити поспішних висновків.

Я ( насмілившись нарешті зайти до кабінету ). Ага. Зажди трохи, й Артур все тобі розповість. Він уже навіть був почав.

М о я д р у ж и н а. Тихіше, прокидається!

А р т у р ( піднімає голову і вказує на Я ). Це що таке?

М о я д р у ж и н а. Хресного батька свого не впізнає, бідолаха! ( Плаче .)

Ф р а у Д е. Послухайте…

А р т у р. Тихо, бабното! Я не питаю про своє походження, ані про духовне, ані про фізичне. Мене цікавить… ( він глибоко над чимось замислюється й вмовкає ).

B E A R. Артур трохи втомився, та незабаром все прийде до норми. По місцях, струнко! Жодних змін у сценарії! ( Запобігливо до Артура .) Х-хе, Артурчику, це ж був тільки жарт, правда? Ну ти й дотепник! Але знай, ми всі тримаємося твердо. Кожен защіпнутий, як і належиться, на всі ґудзики, зверху донизу, раз і назавжди. Фрау Де навіть хотіла вбрати корсет. Вище голову, Артурчику.

Я. А цей все за своє. Не бачиш? — він набрався, як свиня, придурку ти недороблений. Моє виховання, пся крев! Моє виховання!

B E A R. Неправда! Заткайся! До діла, Артурчику, до діла! Все готове, ще тільки крок один…

А р т у р ( опускаючись перед Я на коліна ). Вибач, батьку.

Я. Це що, якийсь новий хитрий викрутас?

А р т у р ( повзе за ним на колінах ). Я був не в собі! Нема повернення, нема сьогодення, нема майбутнього.

Я ( відступаючи від А р т у р а ). Що це за гівняний нігілізм?

Ф р а у Д е ( роблячи помітки в журналі, з науковою цікавістю ). А я? Мене теж немає?

А р т у р ( змінюючи напрям і повзучи на колінах до лікарського столу ). О! І ви мені вибачте теж!

Ф р а у Д е ( незворушно констатуючи ). Алкоголік, хлопчисько, боягуз, невротик. ( Після паузи ) Можливо, імпотент.

А р т у р. Ні, ні. Не треба гак говорити, не треба. Я не боюся, я лише не можу повірити… я все… я власне життя… але повернення немає, немає, стара форма не створить нам нової реальності, я помилявся!

Ф р а у Д е. Про що ви?

А р т у р. Про створення світу!

Ф р а у Д е. А про мене? Хто буде говорити про мене?

А р т у р. Я не виправдав ваших сподівань. Але повірте мені, це неможливо…

B E A R. Нічого не хочу знати! Опануй себе! Встань, розлучися, одружися! Заведи нову сім'ю, чисть зуби, їж ножем і виделкою! Ось побачиш, тобі вдасться. Ти хочеш втратити останню можливість.

А р т у р. Не було ніякої можливості. Ми помилилися, це безнадійно…

B E A R. Артуре, ти п'яний і сам не розумієш, що мелеш.

А р т у р. Так, я п'яний, тому що напверезо помилився. Я напився, щоби покінчити з моєю помилкою. І ти, батьку, хильни собі.

Я. Я? Ніколи!.. Хіба що грамульку… ( Бере в А р т у р а шклянку, наливає собі з графина води й випиває одним махом ).

А р т у р. Я напився від тверезості. Розумне сп'яніння.

Я. Не свисти. Ти напився з відчаю.

А р т у р. Із відчаю теж. З відчаю, що форма не врятує світ.

B E A R. А що ж його врятує?

А р т у р ( встає з колін, урочисто ) Ідея!

Мені набридає врешті весь цей балаган і я заходжу до палати, — нічого вже не вдієш, — під номером шість. Моя дружина мала рацію, коли казала, що по обіді ліжко буде зайняте. BEERмирно посопує, заткавши до того ж вуха слухавками від мого плеєра. Я висмикую з-під нього дроти, а його самого спихаю з ліжка геть. Він зникає в якомусь застінному просторі. Я лягаю і тільки тепер відчуваю, наскільки висотаний усією цією метушнею й абсурдом. Спати, спати. Фрау Де обіцяла, що я буду безпробудно спати кілька діб. Це в них така метода. Щоб алкаші з бодуна не вештались коридором навмання.

Зайшла якась медсестра і робить мені ін'єкцію просто крізь джинси. Нащо ж я, питається, півдня ходив з розщіпленою ширінькою.

Насилу повертаючи головою, роздивляюся палату. Крім мене, тут двоє — один хропе, закутавшись у ковдру, інший просто лежить, втупившись у стелю.

А де ж обіцяні мені персональні апартаменти? Де душ, фрау Де?

— Тут є душ? — питаюся сусіда, що не спить.

— Є. В кінці коридору. І туалет там само. Тут теж є, в палаті. Але бачок поламаний, а в крані вода лише гаряча. Я набираю в пляшки і вистуджую — он там на підвіконні. Так що за малою потребою можна сходити тут, — пляшки завжди повні, я слідкую, — а за великою — краще йти туди, — махає він рукою в невідомість.

Поки я обмірковую почуте, заходить ще одна сестра, із зошитом.

— Прізвище, — каже вона мені.

Я називаюся. Вона гортає сторінки й трохи ображено каже: