Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Опір полягав у дезактивації. Зону X наказано було відмити від бруду. Що не відмиється — закопати в землю [51] Шлях до Ікс лежить через колишні села Залісся і Копачі. Останнє справді закопане. Так назва перетнулася з долею. . Що не закопається — лишити як є.

Проте був ще й інший опір, який полягав у мародерстві. Так ніби люди вирішили долати опромінення матерії через її перерозподіл, себто через привласнення чужих речей. Так ніби винесене з чужого дому майно відразу ж позбувалося свого смертельного світіння.

Тому Ікс — місто не тільки покинуте, але й пограбоване, місто на виніс, місто вразнос. І звідси його особлива притягальність. Уже не місто, а тіло, колективно ґвалтоване щоразу новими ватагами рятівників-коханців.

У своїх нотатках про Ікс Вальтер Моссман називає його «ні з чим не порівнюваною інсталяцією». Я також іноді не міг позбутися враження, що все навколо є радше фрагментами свідомо створеної і далі методично розбудовуваної експозиції всередині такої собі Contemporary Art-and-Ecology Zone — тільки от куратори місцями дещо перегнули палицю, від чого, теж місцями, їде дах у дозиметрів. Зрештою, не тільки в них — той самий Вальтер Моссман трохи нижче зізнається: «Ціле місто Ікс є інсталяцією з настільки багатьма Bedeutungsebenen [52] Сутнісні (значеннєві) рівні (нім.). , що аж у черепі гуде».

Підхоплюючи його черепове гудіння, намагаюся перелічити хоча б найвищі із «сутнісних рівнів» — немов збираюся формулювати запитання, в чому семіотика Ікс. Цих рівнів навіть у мене назбирується більше ніж два. Ось хоч би й перша п'ятірка.

Екологічний.

Політичний.

Соціальний.

Ліричний.

Міфологічний.

У зв'язку з останнім випливає передусім він — друг людей і ворог богів, сам надлюдина і недобог, себто титан.

Це Прометей, а не жоден Саваоф чи Єгова, створив людей з глини. Яке слово найперше зринає в нашій асоціативній свідомості, щойно чуємо його ім'я? Правильно — «вогонь». А мало би бути «глина», хоч і червона. Значення викраденого в богів задля людей вогню можна осягнути тільки з урахуванням фактора глини — себто тієї обставини, що Прометей мусив піклуватися про свої глиняні витвори. До речі, у слові «піклуватися» мені так і вчувається «опік». Глина твердне і набирає сили внаслідок обпалення. Від вогню нам нікуди не дітися. Якщо вогонь спалахує в ядерному реакторі, то й поготів.

Прометей — улюбленець романтиків, це вони один за одним, ніби змовившися, оспівали в ньому саможертовний бунт проти усталеного порядку речей. Не дивно, що Шевченко в «Кавказі», поемі перш усього конкретно-політичній, для початку мусить відштовхнутися від нього, на 30 тисяч років (от іще строк ув'язнення!) прикутого до наскельної поверхні. Стає в нагоді й орел — хоч і навряд чи двоголовий, та все одно самодержавний пожирач печінки.

У соцреалістичну добу Прометей залишається серед улюбленців — тепер уже пізньорадянської електроенергетики. Він є своєрідним патроном [53] Якщо доречно скаламбурити: патроном для всіх жарівок. усе нових електростанцій та прилеглих до них населених пунктів. Так наче саме він сформулював гасло про електрифікацію всієї країни.

Зрозуміло, що Ікс не міг не бути одним із центрів його культу. Черговий удар з боку жадібних і хтивих богів прийшовся в реактор.

По-друге, звичайно, зірка чи, точніше, звізда, Звізда Полин. Вірші 10 та 11-й розділу 8-го з Одкровення Івана Богослова почали в нас активно цитувати вже з літа 1986-го, себто за якийсь місяць після катастрофи. Полин — дуже дивна, просто-таки безглузда назва, якщо йдеться справді про зірку — і навіть якщо під зіркою мається на увазі комета чи метеорит. З чого б то космічному тілу носити назву польової рослини? Свого сенсу вона раптово набуває лише у зв'язку з місцем катастрофи.

Таким чином, полин — це подвійне «а»: Апокаліпсис і абсент. Обидва є своєрідними екстрактами: перший таємного знання, другий гіркоти. Якби географічні назви перекладалися, то на міжнародному рівні мова б велася не про ЧАЕС, а про ААЕС. Як і про техногенну катастрофу не в Чорнобилі, а в Абсенті.

Є ще, звичайно, третє «а» — ангел (так само третій, той, що засурмив). Чи не його бачимо серед інших фігур на згадуваному вітражі в кафе яко ще один помпейський привіт художника? Він, хоч і замаскований під летючу дівчину (груди!), хоч і з невидимими крилами, та все ж наділений сурмою як головною і вирішальною ознакою. Ангели не можуть мати жіночих статевих ознак, тим більше первинних, бо ангели статі не мають. Проте ангели можуть прикидатися дівчатами. Довге волосся, як і відсутність чоловічих статевих ознак, навіть і вторинних, дозволяють. Той ангел, що летить на вітражі, мабуть, із таких. Його автор не знав, але здогадувався. А здогад часом куди разючіший від знання.