Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Втім, у випадку Катеринослава цариця могла б і поділитися. При заснуванні міста з нею начебто був її монарший братанок австрійський цісар Йозеф Другий — той, що кричить «Забагато нот!», роздивляючись Моцартові партитури у фільмі Формана. Августійші особи в дорозі швидше за все спілкувалися між собою рідною для обох німецькою, а проте настільки далекими її варіантами (Катерина — прусько-курляндським, Йозеф — австро-віденським), що на допомогу в порозумінні могла приходити хіба що мова зачитуваного обома до дір де Сада.

Та в будь-якому разі без німецькості не обходилося. Тобто Дніпропетровськ міг бути пойменований і Йозефштадтом чи там якимось Йозефсберґом, Йозефсфельдом або Йозефскірхеном — і так щонайменше аж до 1914 року, до Першої війни. А згодом, десь у 1930-х роках, акурат після Голодомору, йдучи назустріч побажанню вижилих мільйонів, йому знову повернули б Йосифа в назву — тільки вже на честь іншого, московського, Йосифа, сина Віссаріонового.

Утім, є ще одне ім'я, котре нагадує про себе час від часу — Кодак. Уже й не назва, а травма, історична і польська: вічне нагадування про втрачене поляками За-, а відтак і Придніпров'я та про в кінцевому підсумку провалену версію Центральноєвропейської Рес Публіки від моря до моря. Один з її уламків занотовує професор Мєчислав Орлович, коли у своєму путівнику (дата видання — липень 1914-го, остання мить перед Усім!) пише про п'ять тисяч катеринославських поляків, переважно заводських робітників, про Католицьке товариство благодійності, польський клуб «Оґніско», що на вулиці (увага!) Поліцейській, і звичайно ж — про католицький костел.

До Старих Кодаків ми подамося наступного передполудня, у понеділок, для мене дещо обтяжений похмільним синдромом як наслідком недільної надгостинності любих дніпрян (welcome, Mr Khomsky, welcome!), і там, у Кодаках, я відчую під собою ще один краєчок Європи — ось тут вона закінчується зі своїми Ґійомом де Бопланом, комендантом Жаном Маріоном та двома сотнями найманих драгунів, головним чином німців. І ця межа є пагорбами Правобережжя, на яких і дійсно ані каменя від фортеці, бо фортеці й замки тут розчиняються дощенту, ніби їх насправді з тіста ліплено, тільки шрами по землі. Тобто все підтвердилося — manu facta manu distruo [35] Рукою зроблене — рукою і зруйнується (лат.). Цими словами Хмельницький начебто передбачив падіння Кодацької фортеці за десятиліття перед тим, як воно сталося. , як свого часу своєчасно пожартував зловісний Бодьо Хмельницький, вихованець дотепних єзуїтів.

Але все це наступного дня, у понеділок. А тим часом любі дніпряни показували мені Нагірне Місто (до якого вельми пасувало прізвище Вікторії — Наріжна [36] Настільки, що я досі іноді помилково думаю, ніби вона Нагірна. ) — і тут, бляха-муха, виявилося, що я таки дійсно зовсім не мав рації, коли далекого 1994 року наквецяв у своєму «Ерц-Герц-Перці», що от мовляв Австро-Угорщина залишила нам архітектуру, яка досконало різнить наші западенські міста від усіляких запоріж та дніпропетровськів, а ті натомість нічим не різняться між собою. Тепер мені слід було падати на коліна і благати у дніпрян пробачення за ту давню легковажну ахінею. Хоч аж такого драматичного жесту вони, на щастя, не вимагали, Шляхетні у своєму всепрощенстві.

Потім відбулася лекція на тему невпізнаних архітектурних об'єктів. І вона засвідчила, що я у своїй ерц-герц-перц-базґранині бодай частково мав рацію. В тому сенсі, що западенським містам щастило більше.

Католицький костел, занотований Орловичем у путівнику, як і колишня Успенська церква, про яку Орлович не згадує, як і, напевно, ще з десяток усіляких культових споруд, виявилися позбавленими своїх верхніх частин — ні, не тільки хрестів, але й веж та куполів. Їх було свого часу (своєчасно?) знесено, знято і знівельовано. Щоб ніщо не нагадувало про опіум. Культова споруда без верху вже ніяка не культова — то вже просто будинок, не більше. Старе козацьке слово «безверхий» означає не просто «безголовий», а ще й «дурний» чи навіть «навіжений» [37] Порівняймо російське «безбашенный» — здається, той самий випадок. . Позбавлення вертикальності є позбавленням суті. І тільки зіставивши вигляд одноповерхових решток зі старими фотознімками, починаєш усе впізнавати. Так, це він, костел Св. Йосифа, донедавна управління «Спортлото», проспект Карла Маркса, 11 [38] Та й щастить же полякам з назвами вулиць — то їм клуб на вулиці Поліцейській, то їм костел на проспекті Маркса! . А це — Успенська церква, себто 10-та міська клінічна лікарня, площа Дем'яна Бєдного, 16. Так, це дійсно той фронтон, та й колони саме ті, чотири колони просто не дадуть обманутися.