Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Як описати помешкання? Я назвав би його перевантаженим. Це при тому, що люб'язний власник-незнайомець перед тим, як на кілька діб звільнити його до наших послуг, подбав про капітальне прибирання. Тобто в помешканні на ту хвилину панував ідеальний порядок. І разом з тим його не можна було не назвати захаращеним.

Маленьких принців, того ж типу, що і при вході, в ньому виявилося ще зо п'ять — у тих самих костюмчиках зі штанами кльош та з тим самим пучкувато-солом'яним волоссям. Але, крім них, там усюди траплялися й інші персонажі — Качур Дональд, Негренятко-Кухар, Пінгвін Отелло, Манді-Вейтресс у міні-спідничці та з випнутими задерикувато цицями й попеням. Назагал усе в тій треш-хаті належало певній грайливій цілості — такому собі перехідному від Мерилін до Елвіса солодкому стилеві — з урахуванням усіх дев'яти років різниці між старушенцією Мерилін та шмаркачем Елвісом. (Зараз, іще хвилинка — і я згадаю, як це називається… Пін-ап — от що це таке. Дівчатка, актриски, зірочки, сексуальні символята з першої, а частіше третьої сторінки журнальних обкладинок — їх витиналося ножицями і пришпилювалося на видному місці. От звідки цей pin-up, чи то пак пришпил або — українською звучатиме ближче до оригіналу — прикноп. І тепер я вже знаю, як усе це назвати: пін-ап-помешкання).

Стіни ж було позаклеювано фотошпалерами, чорно-білими. І на них усюди красувалися типи в капелюхах і шарфах — якісь підстаркуваті кіногерої? Я не впізнавав жодного з них, але був майже впевнений, що то знаменитості минулих років, великі сучасники і конкуренти якогось, наприклад, Гемфрі Боґарта, що його, до речі, я попри своє невігластво б усе-таки впізнав.

Капелюхи й шарфи, шарфи й капелюхи. Вони, наче продовження фотошпалер, заповнювали все помешкання. Наче ті шпалерні дядьки знічев'я закидали їх сюди зі свого потойбіччя. Капелюхи мали один і той самий фасон — здається, його називають ковбойським або стетсонівським. Проте замість ласо ми повсюдно натикалися на тростини, ціпки й костурі.

Іноді раптово накочувала м'якість: якісь жіночні елементи декору на зразок тюльпанної плювальниці, заповненої м'ятно-карамельними смоктальними подушечками. Окремі фрагменти навіювали враження про житло зістарілої та всіма забутої моделі років десь так 1940-х — отут вона доживає віку на останні крихти від колишніх казкових зарібків. Нафталіном не пахло, але здавалося, що повинно б.

До всього згаданого не надто клеїлася бібліотека. Замість очікуваних коміксів з Бетменом чи радше з Бетвумен або життєписів Бардо чи Барбі книжкові полиці (а книжок було багато) вгиналися від солідних томів із класикою. При цьому в господарі вимальовувався дуже виразний слов'янофіл і шанувальник великої східної душі. Чи не на дев'ять десятих та класика була російською, хоч і в німецьких перекладах, а господар видавався настільки в ній просунутим, що дозволяв собі тримати не те що повні зібрання знаних кожному ідіотові Лео графа фон Тольштоі чи Фйодора Мі-Хайлевича Достоєффскі, а й поодинокі томи зовсім екзотичних трударів літератури зі здвоєними прізвищами на зразок Салтиков-Щедрін, Сухово-Кобилін, Голеніщев-Кутузов чи Мамін-Сибіряк.

«Сподіваюся, Вам буде добре у скромній моїй оселі, — звертався до нас господар привітальною запискою, грайливо розмальованою й залишеною на кухонному столі. — Завжди схилявся і вічно схилятимуся перед Вашою великою культурою». Ми з А-і-М певний час розмірковували, чию саме культуру він так помилково вважає великою — польську чи українську. А потім дійшли висновку, що всіх нас він має за росіян, звідси й такі красиві слова. Дочекаєшся їх від німця, якщо ти не росіянин! «Усі, хто живе на схід від Франкфурта — росіяни», — зубошкірив А.

Той тип, господар, узагалі любив лишати записки — звернення до майбутніх пожильців свого помешкання. (Коли я через два роки потраплю до нього вдруге, він у записці попросить мене проглянути підкинутий ним таки щоденник. «У ньому я ділюся деякими спостереженнями за характером певної дорогої мені особи з Вашої частини світу, — звертатиметься він до мене з папірця, покладеного згори на щоденникову палітурку. — Її характер видається мені типовим для всього слов'янського жіноцтва. Можливо, описані мною РЕАЛЬНІ події й переживання стануть Вам у пригоді при створенні наступного твору. Я ж зі свого боку буду щасливий і невимовно вдячний, якщо Ви залишите свій хоча б коротенький відгук». З цією метою він навіть покладе поруч іще один аркуш паперу, чистий, а також — на нього — ідеально тонко вигострений олівець. Мені вже нікуди буде подітися).