Валерій Гужва - Привид Шекспіра

Переглянувши цю канцелярську писанину, Ємченко розворушив папки з особовими справами і витягнув одну.

Після казенного життєпису Петриченка-Чорного (доведеться з ним розмовляти, тож мусить щось знати) він докопався до біографії Ніни Пальченко. Не заслужена, не народна. Двадцять вісім років. Заміжня. Вища театральна освіта. Пальченко, Пальченко… Василеві Єгоровичу прізвище було звідкілясь знайоме. Чекай, чекай… Полковник Пальченко, начальник військо-технічного училища, ще на початку роботи його знайомили з усіма більш-менш важливими керівниками, в тім числі із міднолицим кремезним полковником інженерних військ… Невже він — чоловік цієї актриси?

Ємченко погортав особові справи народних і заслужених акторів театру — їх було жменька — і поклав папку на стосик, утративши інтерес до цього заняття.

Петриченко-Чорний, як і всі, записані на прийом, мав десять хвилин, аби викласти свої проблеми, але наступному відвідувачеві довелося чекати черги більше як півгодини. Звідки головному режисерові було знати, що спонукало першу особу адміністрації зацікавитися проблемами театру? Він і гадки не мав, що цей могутній зовні чоловік з набутою вже репутацією жорсткого керівника цікавиться не так фінансовим станом театру і творчими планами колективу, як шукає шляхів, аби стати ближче до однієї особи жіночої статі.

З кабінету Ємченка Олександр Іванович вийшов окрилений: обіцяно було фінансову підтримку додатково до міністерської, Петриченко-Чорний мав подати кілька кандидатур акторів на звання, ремонт приміщення театру, що відкладався з року на рік, ставав реальністю: губернатор запевнив, що за гастрольні місяці — уже наступного року — все зроблять.

Олександр Іванович запросив Ємченка на відкриття сезону.

Театр починав сезон дотепною, іронічною постановкою модної п'єси київського драматурга, парадоксальної версії відомого ще з часів Тірсо де Моліна й Жана Батиста Мольера сюжету. Вибір Петриченка був вимушеним: решта спектаклів вимагали хоча б кількох репетицій, а цей, доволі свіжий, ще не вивітрився з пам'яті виконавців і постановочної частини. До того ж дійових осіб у п'єсі було небагато, і це полегшувало клопоти.

Головну роль літнього, якщо не старого спокусника жінок грав Олег Гардеман, юну дівчину — Ніна Пальченко, її коханого — зовсім молодий актор. Годилося б головного героя фати комусь із старших акторів, хоча б маститому Салунському. Олександр Іванович попервах репетирував з ним, та чи роль Михайлові Кононовичу не подобалася, чи просто застарий був для динамічних мізансцен, придуманих режисером, але нічого путнього зі спроби не вийшло, і Петриченко-Чорний звернув свою увагу на Гардемана. З Олегом справи пішли краще, тут було і непідробне бажання ще молодого актора зіграти персонаж важкої вікової категорії — це завжди в акторському середовищі вважалося вищим пілотажем — і запропонований автором варіант малюнка ролі. Труднощі виникли із гримом, та зрештою удалося зістарити сповнене живої сили обличчя Гардемана, щоб воно не виглядало маскою на сцені. До того ж світлом керував досвідчений майстер.

Весняна прем'єра мала успіх, про неї схвально відгукнулася місцева преса, причім левова частка компліментів пролунала на адресу виконавця головної ролі, а не постановника чи героїні.

Тоді роман між Ніною і Олегом перейшов межу ідеальних стосунків, але в театрі ніхто й гадки не мав, що між ними є щось поза професією. Аби відвести від себе й коханця навіть тінь можливої підозри (у театрі сотні очей і вух, така вже ця паскудна й плітконебезпечна царина), Пальченко тоді вдавано обурилася, що газетні лаври було віддано переважно Гарлеманові, й не шкодувала різких слів на адресу партнера — так, щоб усі чули і це було донесено до вух Олега. Звичайна професійна акторська недоброзичливість — хто ж міг запідозрити, що це всього лише димова завіса?

Ніна не була аж так щаслива у подружньому житті, і цю свою таємницю тримала під сімома замками, бо ніхто б не повірив що рядова провінційна актриса, якою вона, двадцятидворічна, вперше вийшла на професійну сцену, може нарікати на шлюб, який для багатьох місцевих красунь у віці наречених означав би справдження заповітних бажань.

Бравий полковник Сергій Михайлович Пальченко, начальник потужного військового навчального закладу, по суті єдиного такого в державі, міднолиций здоровань, завжди чисто виголений, без жодного ґанджу, з меткими і ніби розумними очима, був старший від Ніни на десяток років.